"Юрий Логвин. Танцi шайтана" - читать интересную книгу автора

вдь н калка i н нiщiй... Н старц, по вашему... Под свiткой у тбя
кафтанчiк отмнний. Ну, а пояс багат, зло хорош. Сапогi щьо справни...
хотя, хотя очнь влiкi. Ну, а шапка - так вовс ка-зац-кая... i ти сам одiн
в дiком пол бродiш. Значiт, iз дома сбг. Вот ти i гршiш.
- Я не грiшник. Дiд Пацюк сказав: "Дитино, я помираю, а ти iди мерщiй
до Кива"...
- Однако. Значiт, ти - сiрота?
- Нi. Батько пiшов i сказав, що повернеться на Покрову.
Раптом зi стовпа-шули впала сорока i дзьобнула золотий вензель на
штофi.
- Как вс сорокi - воровка!
- Вона в мене вчена. "Баба-мама" каже i може i вино, i мед пити.
- Да ну? А ну-ка, посмотрiм!
Страннiй витяг iз калити дерев'яну, розмальовану в червоне, ложку i
нацiдив у не око-ви-то. Пiдсунув сороцi. Сорока спорожнила ложку i зразу
почала безладно тупцювати на кришцi козуба межи надками.
- Киш! "щьо мн хлб обосрьош! - I штурхонув п'яну пташину з козуба.
Сорока закричала, стрiпонула крилами i незграбно полетiла. Приземлилась
на потилицi в Марьванни i зарепетувала: "Баба-мама!"
- Ой, ой! Заберiть , а то ваша Марьванна  з'сть!
Лицедiй зняв п'яну птаху з ведмедицi i подав хлопцевi. Хоч вона кричала
i щипалась, Тим-ко сховав  за пазуху. I далi вони вже втрьох: хлопчик,
лицедiй та ведмедиця смачно i щед-ро повечеряли.
Поводир взявся за ланцюг i накоротко притяг звiрину до стовпа, того, що
разом iз со-ха-ми пiдтримував дах на ключинах. Ведмедиця покублилась у
соломi, погреблася i лягла на че-ре-во випроставши переднi лабети i запхала
межи них свiй писок. ┤ хазян притулився до  во-лохатого боку. А хлопчик
все пiдкладав порубанi цурпалки у "пiчурку".
- Слиш, малц! Айда со мной представлять забави! Я тя козой наряжу. Ти
с Марь-ван-ной танцевать будш, а я в бубн колотить буду. Ти такой
ребятьонок шустрий - iз тбя ше-бут-ная коза вийдт...
Тимко уважно подивився на хитру усмiшку пiдпилого бороданя.
- Нi, не хочу.
- А ти с норовом. Хотя щьо щнок совсм. А жаль... Понiмаш, iсторiя
вот такая - ку-пiл я у однаво стрльца жонку с малой двкой. Такая махонькая
- совсм мн по колно...
- Неправда! То турки жiнок купують. А у вас, дядьку, наш хрест!
- Ну, парнь!... Я тб скажу: остьор ти на язик!... Ти вот лучше
слушай, да на ус мо-тай. Купiл я ету бабу н как нхрiстi, а по доброй вол
i доброт... Он в дальнiй поход ушол аж--но за рку Чусовую. На подмогу
багатям Строгановим. А жонку мн на время продал, чтоб н блядовала i н
голодала... Ну, та стрлцкая жонка бистро сбгла со своiм блядуном, вот
такая стрва. Я iть одолжiлся, чтоби мужiку заплатiть... А двчонка н в
мать, добрая ду-ша. Я йо козой наряжу... Она Марьванну рожкамi бодат, а та
от нйо бжiт... Смху-то, см-ху било... Потом двка, двка подросла. Я й
i новий сарафан справiл i плат цвтной ку-пiл. I коз'ю лiчiну такую, такую
вирзал - i нмчiн-снiцар н сварганiт... Она поiграла ещьо с намi,
поiграла, да i... Ну, мiльонок у ней об'явiлся... Она с нiм i сбгла на
заскi к казакам.
- Нi! Дiвкам i бабам не можна на Сiч тiкати. За бабу там уб'ють.