"Юрий Логвин. Танцi шайтана" - читать интересную книгу автора

Дуже вузькi, але товстi дверi на дерев'яних стрижнях вони розкрили без
жодних зу-силь. Всерединi бурдею була вже нiч.
Марьванна задзеленчала ланцюгом i пiшла в темрявi по колу.
- Сядь, Машка! Сiдть! - Гостро наказав ведмежатник i почав длубатись у
калитi, яка ме-телялась у нього на поясi.
Зрештою, дзенькнуло кресало, сипонули ром iскри, i гостро запахло
сiркою. Далi ман-д-рiвний лицедiй дмухав, дмухав. Спочатку в темрявi
зажервiла багряна цятка. А там i вогник спалахнув.
Страннiй тримав над головою палаючу рурочку сухо берести. У великому
бурде з низь-ким дахом, критим очеретяними кулями, стояло бiльше десяти
обмолочених снопiв. А в кутку лежали рiвно складенi терновi i грушевi
ломаки.
- За такую удачу слдут випiть!
Страннiй застромив берестяну рурочку в щiлину в глинянiй стiнi. Хоч вiн
ще пере-хи-лив штофа, а проте сильнiше не сп'янiв.
Тимко витяг з-за пазухи сороку i пiдкинув , щоб вона сiла на верх
глиняно стiни, якраз пiд очеретяним дахом. Сорока тiльки раз стрiпонула
крилами - i вже була на сiдалi. Сте-лi, звичайно ж, у бурде не було. А
очеретяний дах зi сволоком та ключинами тримався на двох товстенних сохах. В
одному мiсцi дах продiрявився i пiд дiркою намело снiгу. Та й через вузькi
вiконницi-бiйницi понавалювало снiгу.
Хлопчик присiв бiля палаючо берести i гасив крихiтнi жаринки, що
падали час вiд ча-су. Щоб вони не запалили соломи.
А ведмежатник заходився розбирати купу снопiв i стелити х пiд стiною.
I виявилось, що пiд снопами сховалась пiчурка, викладена з кiлькох каменiв i
добре обмазана глиною. Та ще поруч знайшовся здоровенний горщик
заплiснявiлих сушених груш-дичок. Грушi зразу поставили перед Марьванною.
Вона пхала туди то морду, то лапу, задоволено вуркотiла i пускала слину.
Мандрiвець витяг десь з-пiд поли, чи як би й навiть iз рукава, сокирку
на короткiм то-по-рищi. I так легко, як би якесь бадиллячко, порубав тверде
тернове i грушеве пакiлля.
- А як хтось взна?.. То чуже... то хтось його собi зготував...
- Екой ти, малц, чудной! Замка н било? Н било! Значiт брi - оно
твойо!..
I ще ведмежатник позатуляв вiконницi жмаками соломи.
- Ето чтоби огня н замтiлi. А дим i так сквозь кришу вийдт.
Далi повадир розiклав багаття в пiчурцi i пiдсунув свiй важкий козуб
поближче до свiт-ла.
З козуба витяг менший козубок. I з малого козубка вивалив на кришку
великого моченi яб-лука, шматки житнього i пшеничного хлiба, пирога з
калиною, кусень сала, два куснi сма-же-но щуки, варене яйце i пiвкачана
квашено капусти.
Зрештою, чоловiк поставив i зелений штоф iз якимось золотим знаком на
одному боцi.
Тимко задивився на золоте плетиво лiтер.
- Лпота, правда, малц? Ет я у однаво купчiшкi стянул. Марьванна вврх
ногамi стала i сто-iт. Он, значiт, рот раззiнул, а я, значiт, у нво со
стола штоф на добрую память... Н про-стой штоф, а заморскiй!
- Це ж грiх!
- Ну, малц, ти о грхах щьо мало что мислiш. Вот ти тоже гршiш. Ти