"Богдан Лепкий. Мазепа (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Горленко стиснув рукоять шаблi, Ломиковському очi засяяли.
"Милосте ваша! Не журiться. Ваш розум, а нашi руки - не пiдемо в Москву
шукати науки".
"Не пiдемо!"
"Чого ж ви сто┐те? - перебив ┐х нараз гетьман.- Сiдайте! Подай, Пилипе,
три крiсла. Ближче! так".
Старшини крiсла до гетьмана притягнули.
"Присуньтеся, щоб не балакати голосно".
Присунулися крiсло в крiсло, i гетьман почав: "Кажете, не пiдемо до них
в науку. Шкода! Бо нема такого дурня на свiтi, вiд котрого не можна би
чогось навчиться. А вiд москалiв таки чимало. Подивiться на них. Не знаю,
як вiйна скiнчиться, але як тепер воно ║,-- то цар програв. Август зложив
королiвську корону, на польському престолi засiв царський супротивник.
Станiслав Л║щинський. Карло побiджу║ i трiумфу║. А дивiть, який послух у
царському вiйську! Чи чували ви, що там про якiсь бунти, про якусь
супротивнiсть царевi? Анi слiду чогось подiбного. А хай би воно так, не
дай Боже, в нас! Ще не скiнчилася б баталiя, а вже горлали б нашi
всезнайки, що гетьман винуватий, що його скинути треба, або, ще чого
гiршого, залунав би клич - переходiть на другий бiк! От де наше нещастя,
панове! Розказують, не знаю, чи правда, що коли цар у курфiрста був i з
ним з високо┐ вежi одного замку дивився, то прийшла йому охота сказати до
свого чоловiка, що поруч нього стояв: "скачи!"
"I що?"
"I - цей скочив..."
"Монгольська деспотiя".
"А в нас анархiя слов'янська. Щоб збудувати державу, треба перше тую
анархiю переломити".
Нiхто не перечив.
Зеленi вiдблиски на обличчю гетьмана жовкли й золотiли. Сонце схилялося
на захiд, а в хатi були вiд заходу вiкна. I знов забринiли шибки.
"Але ж стрiляють до бiса!" - зауважив Ломиковський, i гетьман знову
допитливо глянув на нього. Годi було з того погляду догадатися, чи по
нутру йому тая заввага, чи нi.
Чому вiн нiчого не говорить? Мовчить, як грiб! - питалися в душi
старшини. Це ж така непевнiсть, що довше й витримати годi. Висить над
тобою скеля i гнiтить. Нi втiкати вiд не┐, нi трутити, щоб покотилася до
чорта.
Натяки, натяки й натяки, а нiчого певного, нiчого нового, ходиш, як у
потемках, потайниками блука║ш.
I Ломиковський, як близький до гетьмана чоловiк, зважився завдати йому
питання: "Що ж там на тiй радi було?"
Гетьман здивовано подивився на нього.
"Нарада тайна була. Зна║те, що таке тайна?" - вiдповiв нерадо.
"Прощення вашо┐ милостi за смiливiсть прошу, але ж ми не чужi до вашо┐
милостi люди, не стороннi, а так сказати, сво┐, близькi, з чого собi i
честь велику ма║мо. Бачили збентеження свого регiментара i радi б знати,
чи не приключилося йому щось непристойного для його достойно┐ особи, щось
такого, за що ми, як вiрнi його старшини, повиннi б з усiх сил сво┐х
крiпко за ним постояти".
Усi три припiднялися з мiсць. Видно, слова не сказанi були на вiтер, а