"Богдан Лепкий. Мазепа (Укр.)" - читать интересную книгу автора

я, як смi║ Танський йти, не дiставши наказу або хоч дозволу вiд мене,
регiментаря свого? Нехай спробу║! Як скажену собаку застрелю!"
Орлик, зачекавши аж перша хвиля гнiву перекотиться, запримiтив: "Може,
Танський i не винуватий у тому. Може, гадав, що свiтлiйший у порозумiнню з
вашою милiстю цей наказ вида║".
"Так тодi чому до мене з листом не прийшов, чого носиться з ним, як з
писаною торбою? Це противиться регулямiнам нашим, це понижу║ не тiльки мою
владу, але й честь вашу. Прихвоснi роблять таке, а не полковники, котрих я
надiляю так щедро i ма║тками, i значiннями. Танський нiбито з панiв, а хам
вiн, холоп - отщо!"
Нова хвиля злостi пiдкочувалася пiд серце старого гетьмана. Вiн цiлий
аж трусився.
"I з такими людьми кажете ви менi починати якесь полiтичне дiло, писати
нову сторiнку iсторi┐? Ха-ха-ха! З такими людьми!"
Гетьман смiявся так голосно, а старшини так тривожно слухали його
прикрий смiх, що не зауважили, як замкненою вулицею до брами того дому, де
була гетьманська квартира, пiд'┐хав вiз. Почувся крик варти, i черговий
офiцер вибiг на ганок. Орлик i Ломиковський пiшли подивитися, що за гiсть
так пiзно до гетьмана при┐хав.
"З Вiнницi,- сказали, вертаючи в гетьманську вiдпочивальню,- якийсь
Залевський чи якось, козак чи шляхтич, не розбереш?"
"З Вiнницi?.. Залевський? - аж скрикнув гетьман.- Ведiть його до мене,
а самi можете йти на вечерю. Пилипе, кажи перед свiтлицею поставити варту.
Щоб менi туди нiхто не входив. На твою вiдповiдальнiсть цей наказ видаю".
"Слухаю милостi вашо┐!"
"Завтра вранцi заходьте знов до мене".
Орлик i Ломиковський вийшли. Чути було, як Орлик вартi накази давав, як
варта здоровила панiв генерального писаря й обозного i як вони попри двiр
у город пiшли.
До дверей гетьмансько┐ вiдпочивальнi хтось несмiливо постукав.
"Увiйдiть!"
Заскрипiли дверi i почувся покiрний, тихий, але дуже виразний голос:
"Laudetur Jesus Christus!"
Вiдблиск невгасаючо┐ лампи освiтив злегка згорблену стать нiби шляхтича
а нiби нашого козака, бо по одежi, та ще в сумерках, годi було пiзнати.
Гетьман пiднявся, вдивився в тi сумерки, а потiм, простягаючи руки
перед себе, вказав:
"Скорше б я смертi сво║┐ сподiвався, як вашо┐ особи. Козак, ┐й-Богу,
козак! Навiть вус невеличкий вирiс, не менший, як у мене! А покажiть
голову".
Гiсть ще бiльше нагнувся над лiжком господаря, а той по головi його
погладив.
"I тонзура заросла. пй-Богу, нiхто б не пiзнав, що це духовна особа,-
Говорив без слiду недавнього гнiву i збентеження.- Вiтаю вас, отче
ректоре, i дивуюся смiливостi вашiй".
"Для доброго дiла варт i життя не пожалувати".
"То правда. Не гнiвайтеся, що не хочу свiтла. Не хочу кликати
Кендз║ровського. Нехай собi люди гадають, що Мазепа спить. Тут, зна║те, i
пiдслухують, i пiдзирають, i гадки вгадували б, коли б можна".
"Не тiльки тут, скрiзь так у полiтицi бува║".