"Богдан Лепкий. Мазепа (Укр.)" - читать интересную книгу автора

регiментом стоять. Карати ┐х нiхто не ма║ права. Не стерплю того, не
стерплю!"
Вiн кулаком бив об нiчний столик, аж плящинки з лiками скакали.
"Провiриш менi, Пилипе, це нове, нiкчемне дiло. Переслухати свiдкiв,
розслiдити, хто винуватий, i звiдомлення подати на письмi. Досить менi
тi║┐ зневаги. Мо┐х людей я маю судити, я ┐х вождь. У всьому руку
свiтлiйшого бачу. На царську гарячу комплекцiю вину спиха║, а сам вiн воду
каламутить, щоб рибу ловить. Але побачать ще вони, побачать, хто такий
гетьман Мазепа!" ТАНСЬКИЙ
Якось на провiдному тижнi зiбралися в гетьмана старшини, давали йому
сво┐ звiдомлення i накази приймали. Вечором розiйшлися: хто до себе на
квартиру вiдпочивати, хто до знайомих, а хто до за┐здного дому, де в
боковiм, окремiм, покою можна було тихо й незамiтно старого меду попити.
Бiля гетьмана остались тiльки Орлик i Ломиковський.
Цей почав.
"Не хотiв я вашiй милостi при людях цього казати, знаючи, що не мило
буде милостi вашiй таку новiсть почути".
"Що ж там знову нового?" - спитав нiби байдужо гетьман, привиклий до
всiляких немилих новин.
"Компанiйський полковник Танський вiд князя Меншикова лист дiстав?"
"Танський? Вiд Меншикова? Лист?.. Якого змiсту?"
"Щоб з полком сво┐м, взявши за шiсть мiсяцiв плату i придбавши харчiв,
у похiд у Польщу пiд накази польського коронного гетьмана Сiнявського
рушав".
Гетьманом аж пiдкинуло на лiжку. Його вдумливi, пронизливi очi
змiнилися нараз, запалали гнiвом, на висках набринiли жили, вуста в
кутиках затряслися, рука нервово стискала й м'яла накривало.
Ломиковський, як сидiв бiля гетьмана, так мимохiть вiдсунувся вiд
нього, Орлик пiднявся з мiсця i стояв, з тривогою дожидаючи громiв з тi║┐
хмари.
"Правда це?" - спитав не сво┐м голосом гетьман.
"Як Бог на небi, правда,- вiдповiв Ломиковський.- Не смiв би я
гетьмановi мойому брехати".
"А ти чув про це?" - повернувся гетьман до Орлика.
"На жаль, чув,-вiдповiв тривожно Орлик.- Танський, кажуть, вже й у
похiд готовитися почав".
"Заки пiде, як скажену собаку застрелю за непослух, за легковаження
регiментаря свого!"
Орлик пополотнiв. Ломиковський i собi з крiсла пiднявся. Гетьман
вiддихав важко. Обидва вони боялися, щоб з ним не стався поганий припадок.
"Чом ти менi про цей лист не сказав ранiше. Ти ж нiчого не смi║ш
затаювати передi мною?" - гримав на Орлика Мазепа.
"Не було коли, ваша милосте. Чекав я аж старшини розiйдуться".
"На другий раз, не гаючись, кажи. Зi сну мене буди, вiд страви
вiдривай. Це ж страшне, нечуване, до правди не подiбне. Свiтлiйший щоднини
бачиться зi мною, балака║ про всiлякi речi, нiбито радиться, а тут поза
мо┐ плечi полками мо┐ми розпоряджа║ться, накази людям мойого регiменту
розда║, нiби мене вже й на свiтi нема║, нiби мене вже позбавлено влади й
сили. Чи чували ви про таке нахабство? Хто ж то без мого дозволу видасть
Танському грошi на шiсть мiсяцiв уперед i харчi для його полчан? I питаюся