"Богдан Лепкий. Мазепа (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Ломиковський глибоко зiтхнув. Бачив, що гетьман знов, як старшини
казали, виля║ хвостом.
"Не на те я,- говорив гетьман,- цiле життя мудро робив, щоб тепер
якоюсь дурницею все дiло попсувати. Полiтика, товаришi, не така проста
рiч, як декому зда║ться. Легше виграти битву, як заключити корисний мир.
Вiрте ви менi, старому. Бачу це не вiд нинi, що ви напира║те на мене, мо
л║сту║те мене, щоб я зробив, як вам завгiдно, а я казав уже це не раз i
нинi кажу, що зроблю так, як менi мiй розум i мо┐ полiтичнi плани велять.
Не iнакше! Мусить же в кожному органiзмi бути якась голова. Хвiст конем не
вертить, а кiнь хвостом. Не обiджайтеся на мене. Я вас люблю i за вами й
жiнками й дiтьми вашими постою, бо на це я хрест святий цiлував, але
лишiть ви отсi намови. Я вам довiряю, довiряйте ж i ви менi".
Гетьман устами всмiхався, а очима грозив.
"I ще вам одне хочу сказати, щоб ви спокiйно могли вiдiйти вiд мене, а
саме, що Мазепа живим у неволю себе не здасть, чу║те - не здасть себе
живим у полон нiколи й нiкому! Але того самого вiн i вiд вас бажа║.
Побачимо, чи дотрима║те з ним кроку".
На улицi затупотiли чоботи. Весняне болото пiдсохло, чути було здалеку,
як хто йшов.
Орлик вiдчинив квартирку i глянув.
"Меншиков!" - прошепотiв.
Старшини скоро попрощалися з гетьманом i подалися в дверi вiд подвiр'я.
Гетьман ще скорше пустився у свою вiдпочивальню.
Орлик скоренько постелив йому лiжко, зачинив дверi вiд свiтлицi i сiв
при сво┐м столi писати.
Гетьман роздягнувся i поклався в постiль. Зробив це навмисне, щоб не
виходити його свiтлостi назустрiч. Забагато честi, та ще пiсля нинiшньо┐
во║нно┐ ради.
Треба ж цiну собi знати. Хто не цiнить себе, того й не дооцiнюють iншi.
Помиля║ться цар, гадаючи, що на Мазепу можна гримати, як на бояр. Нинi
позволь йому, щоб гримав, так завтра дубинкою поб'║.
Гетьман столик з медицинами ближче до свого лiжка присунув. ПОСОЛ ВIД
ЦАРЯ
Орлик удавав, що щось пильне пише. Йому ця нашвидко зготовлена комедiя
дуже подобалася. Хай знають наших! Цар горо┐житься, бо гада║ криком
вiдстрашити лихо, як китайцi ворога мальованими смоками страхають. Хто
багато галасу робить, той або совiсть нечисту ма║, або бо┐ться. Одне i
друге криком хоче вiдвернути вiд себе. Так гетьманський блазень казав.
Видно, i цар з таких-то людей, але гетьман iз iнших.
Вiдчинилися дверi, i черговий офiцер Меншикова оповiстив, що його
свiтлiсть князь Олександр Данилович Меншиков до гетьмана в гостину зводив
прибути.
Орлик на рiвнi ноги зiрвався. Лiвою рукою чуприну пригладив, правою
пояс поправив, гудзики позащiпав i вискочив на ганок.
Його свiтлiсть якраз на останнiй схiд ногою ступав. Високi чоботи з
чуткого юхту, прилягаючi до тiла лосевi ясно-жовтавi споднi, зелений,
золотом гаптований кафтан, андрi┐вська лента через плече. Гарний, хоч
малий, з пристiйним, але мало iнтелiгентним, хоч не дурним лицем, гордо
здивувався, побачивши замiсть гетьмана його генерального писаря.
Орлик поклонився у пояс.