"Григорий Квитка-Основьяненко. Маруся (Укр.)" - читать интересную книгу автора

повиломлюванi; а далi пiдскочить та вп'ять навприсядку, та около Пазьки
так кругом i в'║ться та приговорю║:

Ой дiвчина горлиця
До козака горнеться;
А козак, як орел,
Як побачив, та i вмер...

Добре було Денисовi так бришкати без Василя; а той би його заткнув за
пояс чи у танцях, чи так у речах або в молодецтвi, бо вiн собi був на те
уродливий. Коли було озьметься за танцi, так i не кажи, що годi:
перетанцю║ яку хоч музику; коли ж пiдвернеться до дiвчат, то вже нi на
кого бiльш i не дивляться, тiльки на нього i його одного слухають, а на
опрочих плюють; коли ж пiдсяде до старiших та стане загинати ┐м сво┐
балянтраси, так усi, i старi i молодi, сидять та, пороззявлявши роти,
слухають хоч до пiзньо┐ ночi.
Такий-то був наш Василь до сього часу. Тепер же вiн мов остуджений.
Вийшовши з хати, де б то йти до гурту та, взявши дiвчину, туди б i собi
танцювати; нi, пiшов собi, сердека, стороною вiд людей, схиливсь на плiт
та й дума: "Що се менi сталось? Таки нiчого не чую, нiчого й не бачу,
тiльки одну сю чорняву дiвчину! Вона в мене i перед очима, i на думцi!..
Чому ж не займу ┐┐? Але! Бачиться, i не смiю або й боюсь, щоб i не
розсердилась... А як здумаю, що вона на мене мусить розсердитись, i коли
пiдiйду до не┐, то вона вiдвернеться вiд мене i прожене, то вiд сi┐ думки
i свiт менi немилий, i сам не знаю, що з собою робити!.. Пiшов би й
додому, так отут неначе прикований. Нудно, менi на се║ весiлля i дивитись;
а очей не вiдведу вiд тi║┐ хати, що он на приспi сидить моя дiвчина та
щось з подругою розговорю║, та, чи менi так вже зда║ться, чи таки справдi,
що на мене поглядають, може про мене..."
- Чого так зажуривсь, Семенович? - сказав йому Левко Цьомкал,
пiдстарший боярин, та й вдарив його по плечах. - На дiвчат заглядiвсь, чи
що? На лиш потягни люльки, та повеселiша║ш, та й ходiм танцювать. Бач, якi
бойнi дiвчата з города понаходили.
- Не хочу люльки, - каже Василь, - трохи не вона менi i завадила. Так
щось нездорово! Або оце додому утiкати, абощо? Кiнчай тут за мене порядок.
- Цур йому, - каже Левко, - ще погуляймо. Мабуть, чи нема тобi чого з
очей? То проходись по вулицi, воно й минеться; або йди, лучче усього, та
подивись, як дiвчата танцюють. Ну, що вже Кубракiвна вдала, так там вже за
всiх. Що за танцюра! Та й дiвка, брат, важна! Коли б до осенi не втекла,
то не мине мо┐х рук.
Мов лихоманка стрепенула Василя: поблiд, як полотно, та аж руками
схопивсь за коляку, щоб не впасти вiд журби. Вiн-бо думав, що се його
дiвчину Левко вихваля; бо, звiсно, коли хто котру любить, то й дума, що
вона i усiм така хороша i люб'язна зда║ться, як i йому. Послухав трохи
чмелiв, далi схаменувсь i на хитрощi пiднявсь, давай його випитувати:
- Де Кубракiвна? - каже, - Чи не та чорнява, що повна шия намиста з
хрестами? (себто Маруся).
- Нi, - каже Левко, - нам до тi║┐ далеко. Моя он, бак, русява, що
трошки кирпатенька, у свитi та рушником пiдперезана.
Полегшало нашому Василевi; аж здохнув, i очицi, як ясочки, заграли, як