"Джеймс Крюс. Флорентiна (укр.)" - читать интересную книгу автора

На порозi обидвi жiнки пильно змiряли одна одну поглядом. На диво чи на
щастя вони сподобалися одна однiй.
Безмовний екзамен був порушений з двох бокiв: з передпокою надiйшов
тато Флорентiни, а вiд лiжка долинув Флорентiнин крик. Вона гукала здоровим
i зовсiм нормальним голосом:
- Мамо, панi крамарку звати Роза! Вона мене виходила. А її кицьку звати
Олiвiя. Лiкар написав про нас вiрш, такий довгий-довгий. Його звати лiкар
Бойтельбах, вiн знову зробив менi укол.
Мамi геть одлягло вiд серця, коли вона почула доньчинi вигуки. Це
означало, що Флорентiна незабаром зовсiм одужає.
Вона пiдiйшла до лiжка, поцiлувала доньку набагато нiжнiше, як
звичайно, й мовила:
- Я така рада, що тобi вже краще.
Її чоловiк, який увiйшов слiдом за нею, додав:
- З того, який ви тут зчинили галас, видно, що Флорентiна
здорова-здоровiсiнька.
Вiн теж пiдiйшов до лiжка, щоб привiтатися з донькою.
Тим часом нагодилися ще й Шульце-Нойберги, усi четверо. Бо їх звiстили
про приїзд червоної машини. Зчинився шарварок, майже як у останнiй картинi
театральної вистави, де ще раз з'являються усi дiйовi особи.
Тiтонька Роза вiд збентеження не знала, кому кого спершу
вiдрекомендувати, а Флорентiна серед того шарварку щебетала, наче
колоратурна спiвачка.
Лiкар Бойтельбах своїм могутнiм басом нарештi навiв лад у тому
гармидерi.
- Флорррентiно, почекай зi своїми новинами хоча б одну хвилинку, -
прогудiв вiн. - Перрредусiм нам тррреба з'ясувати, хто кому рррiдня, а хто
знайомий.
Дiвчинка в лiжку справдi замовкла, i панi Шульце-Нойберг, не гаючи
часу, заходилася всiх знайомити.
Ледве закiнчилося рукотискання i обмiн словами "дуже приємно" та "дуже
рада (радий)", як знову ринув потiк слiв Флорентiни, з таким зусиллям
стримуваний досi:
- Тут мої найкращi друзi в свiтi, якi в мене є, - виголосила вона. -
Шульце-Нойберги, якi мене запросили на гостину, панi крамарка, яка мене
виходила, i лiкар Бойтельбах, що вилiкував мене. I ви, мамцьо-татку, ви...
тепер теж тут!
По короткiй нiяковiй паузi лiкар Бойтельбах мовив:
- Бач, Флорррентiно, твої любi батьки перррерррвали свою заслужену
вiдпустку, пррримчали сюди не спавши, не спочивавши, щоб перрревiдати свою
хворрру дитину!
- Саме так я й хотiла сказати, - мовила Флорентiна трохи тихiше.
Про те, що батьки її так швидко добралися з далекого озера Гарда до
Тафернвiза, вона справдi зовсiм не замислювалась.
Для iнших людей то, може, було й диво, а для неї - найпростiша в свiтi
рiч.
Лiкар Бойтельбах знову взяв слово. Вiн сказав:
- Флорррентiна майже здорррова, але її ще тррреба дуже берррегти.
- От халепа, - задумливо мовив тато Флорентiни. - Дружинi на тому тижнi
треба вже йти на роботу.