"Джеймс Крюс. Флорентiна (укр.)" - читать интересную книгу автора

Тут є тютюн, є хлiб, зефiр,
серветки є, i риба є,
що хоч бери, усе твоє,
м'ясний салат є, i цукат,
i стрiчечка красива.
Сiльська крамничко, так i знай:
для Флорентiни ти - мов рай,
тебе й не описати!
Тут смачно пахне марципан,
i кожен з них, немов той пан,
розлiгся на полицi,
i всi рум'янолицi,
i нi про кого й нi про що
не хочуть бiльше знати.
Крамарка кругла, мов ранет,
i зветься Роза, не Бабетт,
щоб знали ви вiднинi.
На кицю каже отако:
- Гультяйка ти, моя Нявко,
моя Мур-Мура, бiсеня,
ласунка люба ти моя. -
Так Роза кицю умовля,
як добра господиня.

Жiнка в передпокої не зрушила з мiсця й тодi, коли вiрш дочитали до
кiнця. Вона чула захопленi вигуки Флорентiни, чула, як тiтонька Роза
сказала, що добродiй Бойтельбах - генiй.
Щоправда, тiтонька додала, що з кицькою було трошки не так. Вона завжди
називала її тiльки Олiвiєю.
- Але вимовляєте ви її iм'я по-всякому, - заходилась пояснювати
Флорентiна. - Iнодi сердито гримаєте: "Олiв'є!" А часом смакуєте iм'я, мов
карамельку, лагiдно, протягло вимовляєте: "Олiiiвiiiєєє!" Точнiсiнько, як
моя мамуня, коли гукає мене. А коли вона гнiвається, то пирхає:
"Флорентiно!" А коли в доброму гуморi, то лагiдно лебедить:
"Флорентiiночко!"
Жiнка в передпокої вперше трохи стривожилась. Вона нiяк не могла
зважитись, чи постукати у дверi й увiйти, чи тихенько вернутись назад. Та
довго думати їй не випало, бо хтось iз крамницi дуже голосно гукнув нагору:
- Агов!
То був її чоловiк.
Тепер їй хоч-не-хоч треба було йти вперед. Тому вона, гучно тупаючи,
ступила кiлька крокiв i постукала кулачком у дверi, з-за яких чути було
голоси.
Поки вона здiймала мережанi рукавички, дверi вiдчинилися. Перед нею
з'явилася Роза Райбiсль i сказала:
- Зараз iду. Даруйте, що я вас не одразу почула. У мене вдома хвора
дитина.
Незнайома всмiхнулася:
- Я мати хворої дитини.
- Ох! - здивовано скрикнула крамарка. - Заходьте, будь ласка!