"Джеймс Крюс. Флорентiна (укр.)" - читать интересную книгу автора

Коли хворий, дуже хворий,
що робить, не знаєш ти, -
прийдуть друзi - щезне горе,
утече вiд доброти.


РОЗДIЛ ДВАНАДЦЯТИЙ I ОСТАННIЙ,
у якому лiкар Бойтельбах пише ще один вiрш i все, так, геть усе закiнчується
добре

У вiвторок пiсля Великодня навпроти тафернвiзiвської крамнички
пригальмувала невеличка червона машина. Чоловiк за кермом був стомлений i
похмурий. Жiнка, що сидiла поруч, вискочила з машини, перш нiж вона зовсiм
зупинилась, глянула на блакитну табличку й за мить опинилася в порожнiй
крамничцi.
Угорi вона почула писклявий дiвчачий голос, а тодi чоловiчий бас, який
лився гучно, з розкотистим "р". Через прочиненi дверi правобiч жiнка
нагледiла сходи.
Вона притьма вибiгла сходами нагору. Тепер їй добре було чути розмову.
Той, що говорив басом, саме казав:
- ...я можу зрррозумiти, Флорррентiно, бо теж вважаю крррамничку вельми
пррривабливою. Задля рррозваги я написав тобi пррро це вiрррш.
- Спецiально для мене? - пропищав тоненький дiвчачий голос.
- Еге ж, спецiально для тебе, - потвердив бас.
Тодi повiв далi:
- Може, паннi Ррроза прррочитає його вголос? Вiн надрррукований на
машинцi.
Жiнцi в передпокої одлягло вiд серця, коли вона почула дiвчачий голос.
З великого полегшення вона аж пристояла i хоч-не-хоч почула продовження
розмови, що велася за дверима.
Та розмова її зацiкавила. Отож вона просто зосталася стояти там, де
стояла.
Вона почула, як панна Роза спершу вiдмовлялася читати вголос вiрш, але
потiм таки почала його читати дзвiнким дiвчачим голосом:

ТАФЕРНВIЗЬКА КРАМНИЦЯ

- Це про нас, - перебив її радiсний голосок, i жiнцi в передпокої стало
якось незатишно вiд того "Це про нас".
Тепер озвався бас:
- Звiсно, дитино, це пррро вас. Але давайте сперрршу уважно послухаємо
вiрррш до кiнця.
- Даруйте, - мовила Флорентiна.
I тепер панна Роза спокiйно взялася читати:

ТАФЕРНВIЗЬКА КРАМНИЦЯ

Оця крамничка - так i знай:
для Флорентiни просто рай.
Тут вдосталь сала й пива.