"Джеймс Крюс. Флорентiна (укр.)" - читать интересную книгу автора

ласка". У тиснявi губить сумку й пробирається назад, розштовхуючи гострими
лiктями собi дорогу; нарештi пропажу знайдено i Флорентiна знову вибирається
наперед, ще мить - i вона вже бiля самого дядечка Гнавка, водiя трамвая,
розпашiла, як мак, i захекана:
- Добридень, дядечку Гнавку! А ось i я!
Дядечко Гнавк повертає голову, вигукує:
- А, це ти, моя цокотухо! - i вказiвним пальцем лiвої руки показує на
табличку. Там написано:

ПАСАЖИРАМ РОЗМОВЛЯТИ 3 ВОДIЄМ ЗАБОРОНЕНО!

Флорентiна щоразу читає ту табличку й щоразу каже:
- Дядечку Гнавку, хiба я пасажир? Я Флорентiна. Я їду до бабунi.
Флорентiна ненадовго вмовкає i тiльки стежить, як водiй перемикає
швидкiсть. Потiм знов щебече:
- Минулого разу ви їхали набагато швидше, дядечку Гнавку! А не можна
додати тяги? Ми навiть сто вiсiмдесят кiлометрiв на годину не їдемо! Он
подивiться на дерева! Вони ледве сунуть! Може, я таки приїду до бабунi
вчасно? їй уже вiсiмдесят рокiв! Але вона щодня сама приносить з льоху
чотири пляшки пива. Спершу шiстдесят двi сходинки вниз, а тодi шiстдесят двi
сходинки нагору.
- О, твоя бабуня, як дiвка, - гуде дядечко Гнавк.
- Ага, - щебече Флорентiна. - Щира правда. А як почне розповiдати
бувальщини про шевця Шiнкеля, то так ошелешить, що ну!
На цьому мiсцi дядечко Гнавк завжди смiється. А надто вже тодi, як
мала, худенька, мов скiпка, дiвчинка одинадцяти рокiв каже: "Так ошелешить,
що ну!" В її устах цi слова звучать дуже кумедно.
Так чи iнак, а Флорентiна, як їде, щоразу переповiдає дядечковi
Гнавковi останню бабусину бувальщину.
На жаль, бувальщини про шевця Шiнкеля такi довгi, що на кiнцевiй
зупинцi трамваю здебiльшого не стає ще кiлькох метрiв, аби їх доказати. Тодi
Флорентiна зiскакує на пiднiжку, з пiднiжки - на брукiвку i вже звiдти
кричить:
- Наостанцi швець Шiнкель прив'язав чорта до лещат i так його
налупешив, що той став, мов ягня. I пообiцяв шевцевi, що скiльки житиме,
йому не докучатиме. То швець Шiнкель i вiдпустив його на волю. Чорт подався
до пекла, i там його бабуся наклала йому на гулi пластир. До побачення,
дядечку Гнавку!
Дядечко Гнавк зiтхає:
- Бувай здорова, Флорентiно!
Та й усмiхається собi; що не кажiть, а дiвчинка йому до душi.
А з повного зiбрання Флорентiниних творiв можна довiдатися, що й вона
дуже любить дядечка Гнавка. Там є такий ось вiрш:

ПIСНЯ ПРО ТРАМВАЙ

Я до жовтого трамваю
приворожена навiк.
Водiя там добре знаю -
що за славний чоловiк!