"Джеймс Крюс. Флорентiна (укр.)" - читать интересную книгу автора

повненьким дiвчатком бути,
дiвчатком бути,
як Iнге, хоча б на мить?
Чого все невлад питаю,
невлад питаю?
I мова чудна моя?
Ах, що вам сказати маю,
сказати маю:
бо Флорентiна я!

Флорентiна каже в цьому вiршi, що вона така, як є, бо вона Флорентiна й
край.
Одначе дорослi кажуть: Флорентiна нервова.
Дiти кажуть: Флорентiна - ящiрка.
Бабуня каже: Флорентiна - крутiлочка, а не дитина. Як на мене, це дуже
мило сказано.
А втiм, це й через бабуню Флорентiна така худа. Бабуня живе на другому
кiнцi мiста. Отож дорога вiд дому дiвчинки до бабунi - це нiби маршрут для
тих, що лiкуються вiд огрядностi.
Завжди, коли Флорентiнинi батьки працюють уночi, - а це буває
частенько, - дiвчинка мусить долати цю дорогу. I йде вона так.
Насамперед спускається поруччям iз шостого до першого поверху: шшшть,
рррть, фффть, один поворот, другий - i падає просто бiля виходу.
Надворi дiвчинка стрибає по тротуару на лiвiй нозi до крамнички панi
Вiтстум, де починається брукiвка. Там Флорентiна мiняє лiву ногу на праву i
так дострибує до перехрестя.
Тепер їй треба дiстатися на той бiк головної вулицi, де зупиняється
трамвай 30-А.
На цьому мiсцi Флорентiна щоразу замислюється: на яке ж свiтло
переходити вулицю - на зелене чи на червоне? Найчастiше вона чеше на червоне
свiтло, бо так цiкавiше. Розмахує собi руками, мовляв, нехай знають, i
машини, й автобуси: iде Флорентiна.
I тут як заскрегочуть гальма, принаймнi двоє чи троє гальм заскрегоче,
i щонайменше двоє водiїв нагримають на дiвча. Та i є чого: хiба можна
Флорентiнин вчинок назвати розважливим або чемним? У тiм-то й бiда, що таке
буває щоразу, як Флорентiна переходить вулицю.
На зупинцi Флорентiна довгенько чекає, доки над'їде трамвай, що його
веде дядечко Гнавк. Iншi водiї її не цiкавлять.
Отепер настає найкраща частина дороги до бабунi: їзда в трамваї.
Починається вона з того, що Флорентiна нiяк не може знайти грошей на проїзд.
Спочатку вона шукає їх у лiвiй кишенi плаща, тодi в правiй, тодi нишпорить у
кишенi на спiдничцi, тодi в кишенi на блузцi i, нарештi, шукає в сумцi, бо
здебiльшого саме там знаходяться грошi.
Пiсля цього Флорентiна вдає iз себе малу дитину й гукає ще писклявiше,
як звичайно:
- Дядечку кондукторе, дайте, будь ласка, дитячий квиток до кiнця!
Ця маленька хитрiсть їй завжди минається, хоча Флорентiнi вже
одинадцять рокiв i їй аж нiяк не годиться брати дитячий квиток.
Тепер квиток у руках, i Флорентiна проштовхується наперед. Вона
прошмигує помiж чиїмись руками й ногами, тiльки попискує: "Даруйте, будь