"Джеймс Крюс. Флорентiна (укр.)" - читать интересную книгу автора

- Вiн страх який розгнiваний, - прошепотiла Монiка й показала на ляду,
де не було драбини.
- Невже вiн...
Монiка кивнула головою, i Флорентiна жалiсливо мовила:
- О боже, який жах!
Панi Шульце-Нойберг зробилася дуже лагiдна й нiжно сказала:
- Збирай, Флорентiно, свої речi i завтра можеш перебиратися до
крамарки.
- Чудово! - вигукнула дiвчинка. - Ото крамарка зрадiє! А вас усiх я
запрошую прийти пiслязавтра на пошуки великоднiх гостинцiв. Ви ж прийдете,
еге? (Тямущий читач, мабуть, уже помiтив, що Флорентiна полюбляє слiвце
"еге".)
Монiка прийняла запрошення на пошуки гостинцiв од iменi всiєї родини.
Пан Шульце-Нойберг буркнув од умивальника:
- Затям собi, Флорентiно, я шукаю тiльки на першому поверсi!


РОЗДIЛ ДЕСЯТИЙ,
у якому втретє переставляються меблi, на превелику силу вiдшукуються
великоднi гостинцi та мовиться про погану кров

Наступного дня, рано-вранцi, з валiзою, кролячим хутром та лялькою
Марi-Геленою Флорентiна перебралася до крамарки. Нiхто не подивується, як
дiзнається, що з крамаркою теж усяке буває. Наприклад, якщо коробка
прального порошку впаде в бочку з оселедцями й перетворить маринад у пiну з
кiльцями цибулi, це ще буде не найгiрше.
Та кожному буде в дивовижу, коли вiн почує, що тiтонька Роза Райбiсль
iз того тiльки посмiювалась. Тому ми хочемо змалювати її трохи докладнiше.
Тiтонька Роза була така повненька й рожева, як i її iм'я. Голос вона
мала тоненький, як у дiвчати, i дитячi рученята, чисто тобi з марципана. У
своєму будинку з крамничкою вона жила сама як палець уже двадцять рокiв, а
кожний зайвий грiш клала в окружну ощадкасу, їй бракувало для цiлковитого
щастя лише одного - доньки.
I ось, як снiг на голову, нагодилось оце дiвча, таке-такiсiньке, як
вона хотiла i бачила у своїх мрiях. Бо тiтонька Роза - хоч як неймовiрно це
звучить - любила людей неспокiйних, з якими нiколи не знаєш, що вони можуть
встругнути наступної митi. Ця врiвноважена кругленька тiтонька, яка ось уже
понад двадцять рокiв щоранку рiвно о сьомiй вiдчиняла крамницю, ця
п'ятдесятирiчна тiтонька, за непорушними звичками якої можна б звiряти
годинник, ця сама тiтонька нишком жадала неспокою, жвавостi й чарiвної
неточностi.
Напевно, це можна пояснити приказкою: протилежностi притягуються.
А може бути й зовсiм iнакше пояснення. В усякому разi, тiтонька
безперечно мала саме таку вдачу. I найщасливiша вiд того була невтомна
Флорентiна.
Завжди понура кицька Олiвiя тепер, вiдколи тут поселилася Флорентiна,
гасала по хатi, як мiтла. I часто терлась об ноги дiвчинки. Бо Флорентiна
була дуже щедра на крихти кексу, обрiзки ковбаси й сиру.
Вставмо ж мерщiй у нашу розповiдь вiрш iз повного зiбрання творiв
Флорентiни, щоб показати, що дiвчинка любить котiв. Ось вiн: