"Джеймс Крюс. Флорентiна (укр.)" - читать интересную книгу автора

на обiд.
Пообiднiй час вона провела з Боббi на рiчцi. Вона подiлила пакуночок
пташиної їжi мiж двома чайками, побережником та багатьма горобцями. Монiка
тим часом сидiла на дачi й разом з матiр'ю розмальовувала великоднi писанки.
Пан Шульце-Нойберг усамiтнився в горiшнiй кiмнатi. Вiн теж малював -
тiльки рекламний плакат про картоплянi галушки. Вiн захопився роботою i
зовсiм не помiтив, що дружина й Монiка подалися на прогулянку. Не звернув
вiн уваги й на те, що Флорентiна забiгала по свою ляльку Мерi-Гелену. Вiн
чув якусь метушню, але вона його не обходила. У той час для нього не
iснувало нiчого на свiтi, опрiч картопляних галушок на голубому тлi.
Вiн справдi не мiг передбачити, що Флорентiна, набивши собi гулю об
драбину, зняла її з завiсiв i приставила до стiни.
Отож вийшла кепська несподiванка, коли художник о шостiй годинi
пiдвiвся, потягнувся i, нiчого не пiдозрюючи, хотiв був злiзти по драбинi
донизу. У нього в головi було ще повно картопляних галушок, i вiн не
подивився собi пiд ноги.
Саме тiєї митi його дружина й Монiка повернулися з прогулянки.
Тiльки-но вони вiдчинили дверi, як просто перед їхнiми очима з горища впало,
горлаючи, щось здоровенне й простяглося їм пiд ноги.
З переляку й збентеження панi Шульце-Нойберг спитала:
- Гансе, це ти?
- Нi, це мiй дух, - прошепотiв потерпiлий.
Та одразу ж перейшов на крик:
- Який це дурень зняв драбину?
- Мабуть, Флорентiна, - мовила Монiка. - Я бачила її з крамаркою, i
вона щось торочила про гулю й драбину.
- Знов ця Флорентiна! - застогнав потовчений плакатист.
Тодi звiвся на ноги. Видно, нiчого страшного йому не сталося. Болiла
тiльки права рука. Дружина обмацувала йому руку, а вiн лише скреготав
зубами:
- Водоспади мильних бульбашок, падiння з горища й неживi коти! Чи буде
цьому край?
Замiсть вiдповiдi на його запитання через прочиненi дверi влетiло щось
дуже схоже на живу мiтлу, довге й худе, iз скуйовдженою головою, спiткнулося
й ляпнулось простiсiнько до нiг пановi Шульце-Нойберговi.
Це була Флорентiна.
Ще й не пiдвiвшись, вона вигукнула:
- Я можу, коли захочу, жити в крамарки. Ви знаєте, тiтонька Роза така
самiтня, що комусь треба про неї дбати, тим паче, що пiслязавтра Великдень.
Я прибiгла спитатися, чи ви згоднi?
- Ще б пак! - пробурчав пан Шульце-Нойберг.
Тодi здригнувся, наче хто його вжалив, обережно обмацав себе й
простогнав:
- О-о-о-ой!
Флорентiна, що, квапливо виповiвши свою новину встигла вже пiдвестись,
спiвчутливо глянула на нього:
- Ви хворi?
- Атож, заслаб на хитавицю, лiтаючи в повiтрi, - сердито мовив художник
i пошкутильгав до вмивальника в кутку.
- Що це з ним? - спитала Флорентiна.