"Джеймс Крюс. Флорентiна (укр.)" - читать интересную книгу автора

- У батькiв вдосталь грошей!
- Чудово! - вигукує голос. - Тодi це напевно тямущi люди, з якими можна
дiйти згоди.
- Тямущiсть не можна вимiрювати грiшми, - заперечує мама. - Втiм,
батьки тiєї дiвчинки досить-таки тямущi, й саме тому вони проти вашої
сентиментальної iсторiї.
- Хай йому грець! Чия ж це дитина? - питає директор кiностудiї.
- Наша, - мовить мама Флорентiни й кладе трубку.


РОЗДIЛ ШОСТИЙ,
у якому здiйснюється прогулянка i в якому батьки-люди говорять про
батькiв-гав

Тим часом тато Флорентiни вже сидить коло доньки на травi в парку й
силкується второпати, як вiдрiзняти Маргарету вiд Аннегрети. Мама нишком
стоїть позаду, прислухаючись до них.
- Аннегрета - набагато менша й тендiтнiша, - пояснює Флорентiна. - Та
ще й з чубчиком на голiвцi, бачиш?
- Справдi, - мовить тато. - Ця - з чубчиком.
Раптом Флорентiна помiчає маму й вигукує:
- Мамо, як добре, що ви сьогоднi маєте вiльний час! Ти знаєш, мамо, як
звати моїх голубок?
- Ту, що з чубчиком, звати Маргарета...
- Та нi! - поправляє Флорентiна. - Ту звати Аннегрета. А друга, що з
хворою лапкою, зветься Маргарета. Знаєш, мамо, вони в мене щодня з годинку
прогулюються. їм потрiбне свiже повiтря й сонце.
- Та й нам усiм трьом воно потрiбне, - мовить мама. - Мо' прогуляємось?
- Давайте! - радiє Флорентiна. А тодi зиркає на клiтку й питає: - А як
же бути з голубками?
- Вiзьмемо їх iз собою.
Вони гуртом ловлять голубок, впускають їх до клiтки, ставлять клiтку
ззаду в невеличкiй червонiй машинi, сiдають самi й їдуть далеченько за
мiсто.
Вони дiстаються до ресторану, тераса якого височiє над рiчкою, i
замовляють там тiстечок з кавою. Флорентiна, звiсно, п'є какао. Бо хоче хоч
трiшки поправитися. Голубок вони пускають на волю й годують їх крихтами з
тiстечок.
За кавою тато питає:
- А чого це в голубiв бувають пiдбитi крила?
- Батьки, мабуть, не доглядають їх i вони випадають з гнiзда, - мовить
Флорентiна.
- Хiба то батьки, то якiсь гави, - каже мама.
Тато, що саме п'є каву, чує тi слова, похлинається й закашлюється.
Тодi Флорентiна пiдхоплюється зi свого стiльчика й гупає йому долонею в
спину.
- Полегшало? - питає вона.
Тато, червоний, як буряк, киває головою, знову закашлюється i хоче
взяти доньку собi на колiна. Та дiвчинка раптом зривається з мiсця, збиває
ненароком жiнцi, що сидить за сусiднiм столиком, капелюшка з голови" гукає: