"Джеймс Крюс. Флорентiна (укр.)" - читать интересную книгу автора

Флорентiнин тато має подивитися на ту дiвчинку з парку й сказати, чи вона
фотогенiчна, тобто чи її випадає знiмати в кiно.
Мама Флорентiни, яка працює й художником, i асистентом, має його
супроводжувати.
- Якщо мене не зраджує пам'ять, у вас також є донька, - веде далi
директор. - То ви вже знаєте як це краще зробити. Фiльм буде невеличкий,
всього на сiм хвилин. Ми його створимо за кiлька днiв.
Батьки Флорентiни пообiцяли, що гарненько роздивляться ту дiвчинку; та
й поїхали трохи невеселi додому, де Флорентiна вже бачила десятий сон, її
ноги були на подушцi, а голова в ногах.
Уранцi Флорентiна знов нiчого не розповiла батькам про Аннегрету й
Маргарету. Навчання в школi починається заранi, то вона насилу встигає
поснiдати, бо цього разу встає запiзно.
Пiсля урокiв Флорентiна, як завжди, б'є байдики - батькiв знову немає
вдома. Флорентiна пiдiгрiває квашену капусту й сосиски, трохи їсть, бере з
вази три банани й бiжить до своєї товаришки Боббi по ключ од пiдвалу.
Боббi немає, пiшла на гiмнастику, але дома її старша сестра Монiка.
Вона проводжає Флорентiну до пiдвалу й питає її:
- Ти думаєш, що твоїм голубкам гарно в отiй клiтцi?
- О! - вiдповiдає Флорентiна. - Вони вже звикли до неї, а в парку я їх
на часину випускаю погуляти.
- I тобi вдається їх потiм половити? - дивується Монiка.
Монiка вже маленька панночка й художниця, яка малює симпатичних
голубiв, але зловити не може жодного.
- Ловити їх дуже просто, - мовить Флорентiна.
Вона бере клiтку й несе вгору сходами. А згори гукає:
- Голубки не можуть лiтати. То я й турбуюся про них, зрозумiла? Бувай,
Монiко! За годинку я повернуся!
Тим часом батьки Флорентiни сидять собi на лавцi в парку й марно
виглядають маленьку дiвчинку з клiткою й голубами.
- Здається менi, з цiєї сентиментальної iсторiї нiчого не вийде, -
зiтхає тато.
- Та й менi теж, - вiдповiдає мама.
Тiєї митi у воротях парку з'являється маленька худенька дiвчинка. Вона
обома руками несе перед себе клiтку.
Перший угледiв її тато й каже:
- Вона дуже схожа на нашу Флорентiну.
Мама сторопiло вигукує:
- Та це ж i є Флорентiна!
Батьки перезираються.
- Чужi люди знають бiльше про нашу доньку, як ми, - каже тато. - Що ж
робити?
- Приведи її сюди, - мовить мама. - А я швиденько потелефоную.
Вона квапливо бiжить до невеличкої жовтої телефонної будки край парку й
телефонує директоровi кiностудiї.
- Алло, - каже вона в трубку. - Це ви? Я лише хочу вас повiдомити, що з
сентиментальної iсторiї нiчого не вийде.
- Чому? - питає директор.
- Батьки не дозволяють своїй дитинi знiматися в кiно.
- Запропонуйте їм грошi. За цим дiло не стане.