"Джеймс Крюс. Флорентiна (укр.)" - читать интересную книгу автора

мчить собi далi. Боббi теж не вiдстає:
- Куди ти несеш голуба?
- Додому! - кричить Флорентiна. (Вона здебiльшого кричить, хоч
переважно й нема чого.)
- Ти не боїшся Нявки? - питає Боббi.
Враз Флорентiна спиняється, її товаришка наскакує на неї, i вони
буцаються лобами.
- Ой! - скрикує Боббi. - Що з тобою?
- Додому не можна, - розгублюється Флорентiна. - Нявка дуже ласа до
голубiв. Вона неодмiнно з'їсть Маргарету.
- З'їсть, - погоджується Боббi, - та й не писне. Наша кицька теж до
голубiв ласа. Що ж його робити?
- Дай подумати, - мовить Флорентiна.
Та, на жаль, упавши в роздуми, Флорентiна надто притискує голубку
Маргарету, а голуби цього не люблять. Маргарета пручається, i Флорентiна з
переляку випускає її. Оце тобi й на: голубка приземлюється на тротуар i,
накульгуючи й стривожено трiпочучи крильми, стрибає у вiдчинене вiкно, до
пiдвалу того будинку, де мешкає Боббi.
Недовго думаючи, Флорентiна кидається слiдкома, Боббi - за Флорентiною,
а двоє хлопчикiв, що за всiм цим стежать, i собi лiзуть у пiдвал.
У пiдвалi пiд самим вiкном - цементна пiдлога. Гуп - це зiскочила
Флорентiна.
Тодi - трах! Це Боббi.
Потiм - шух-шурурух! Це хлопцi.
Голубка Маргарета полохливо забилася в куток пiдвалу й затуркотiла:
"Гу-гу-гу-гу".
Флорентiна гукає:
- Маргареточко, серденько моє, що ти там робиш? Ходи до своєї мами,
ходи!
Флорентiна рушила до голубки куди обережнiше й тихiше, нiж вона завжди
ходить. Пташка полохливо вiдскакує, та все ж попадається.
- Це що, твоя голубка, Флорентiно? - питає один iз хлопцiв.
То Лойсль, син бензозаправника.
- Це моя Маргареточка, - вiдповiдає Флорентiна й пальчиком гладить
голубку по голiвцi. А та нiчичирк, тiльки наполохано водить очима.
- Я врятувала її од смертi, - каже Флорентiна, а тодi розповiдає всiм
трьом геть усе, що пережила в парку.
- Оце-то iсторiйка! - мовить Лойсль. - Менi здається, нам треба
врятувати бiльше голубiв, не тiльки її.
- Але куди ми їх дiнемо? - питає Карлхен. Це другий хлопець, син удови
Майсель, продавщицi капелюхiв. Вiн уславився своїми вiчними "якби" та "але".
Лойсль морщить чоло й на мить замислюється:
- А чий це пiдвал?
- Наш, - каже Боббi.
- А що то за клiтка?
- Там жив золотистий хом'ячок, який торiк помер вiд запалення легенiв.
- То, може, в клiтцi вже немає нiяких мiкробiв? - питає Лойсль.
- Де б вони взялись! - каже Боббi. - Ми її вичистили.
- Ну то посадiмо цю голубку в клiтку, - велить Лойсль. - А тодi видно
буде, куди прилаштувати iнших. Флорентiно, садови свою пташку сюди!