"Джеймс Крюс. Флорентiна (укр.)" - читать интересную книгу автора

поласувала ним. I хвалить її:
- Як добре, Флорентiно, що ти думаєш про голубiв.
Та тiльки-но дiвчинка вискакує з крамнички, тiтонька Вiтстум зiтхає й
мовить до панi Шульце-Нойберг, що саме там:
- Але якби хтось дбав про Флорентiну, то було б краще!
- Авжеж, - погоджується панi Шульце-Нойберг, - коли так рiдко буваєш з
рiдною матiр'ю, то доводиться самiй удавати з себе матiр, хоча б i голубину.
Тодi вона розраховується за вiсiм булочок, що взяла в крамничцi, i в
задумi йде додому.
Панi Шульце-Нойберг художниця й подеколи теж пише шрифти так само, як i
мама Флорентiни. Та вона працює вдома, бо має двi доньки. Одну з них,
товаришку Флорентiни, звати Боббi.
Та про це ми скажемо трошки пiзнiше. А тепер знов подамося слiдкома за
Флорентiною.


РОЗДIЛ ТРЕТIЙ,
в якому Флорентiна годує силу-силенну голубiв, а пiдмiтальник Вастль показує
себе не з кращого боку

Маленька вертуха в чорно-червоному вбраннi на широкому майданi - то
Флорентiна. Вона сидить на сходах високої будiвлi з колонами. Видно, як вона
розмахує руками. Мабуть, посипає голубам крихти.
Та ось до неї пiдходять двоє чоловiкiв у кашкетах. В одного з них густi
вуса. Вiн тягне двоколiсний вiзок. Це вiзок на листя, пiсок та смiття. Ним
користуються прибиральники мiських вулиць. Обидва чоловiки так стали перед
Флорентiною, що її за ними й не видно.
Та ось, вусань простягає лiву руку, бере Флорентiну разом з її великим
пакунком i садовить на вiзок. Вона вмощується на округлому дашку, мовби в
коня на спинi, i як її везуть на дурничку до парку. I чого б то?
Лiпше подаймося слiдком та й подивимося, що буде далi. Спочатку нiчого
особливого. Флорентiна зiскакує додолу, а вусань дiстає з вiзка два куцi
загостренi донизу кiлочки i вганяє їх у м'яку землю. Вiдстань мiж кiлками
вiн вiдмiрює металевим прутом.
Флорентiна тим часом пiдбiгає з пакуночком до лавки, бiля якої голуби
шукають собi в травi їсти. Вона кидає птахам крихти хлiба, приманює тих
голубiв Що далi. Дiвчинка геть захоплена годiвлею i зовсiм не помiчає, що
дiється в неї за спиною.
А там тi два чоловiки розстилають долi сiть i засовують у петлi по
краях металевi прути - вгорi та внизу по одному, з бокiв - по два. Тепер
сiть має металеву рамку, яку кладуть по двох кутках на забитi дерев'янi.
- А тепер давай шарнiри! - каже вусань.
Другий подає з вiзка шарнiри. Той кладе їх по боках уздовж пiд сiть,
саме там, де сходяться обидва металевi прути. Кiнчики прутiв вставляє у
шарнiри, i тепер ясно, що це воно за штука. Це - розкладна пастка. Половину
її можна вiдхиляти, як вiдкидний верх дитячого вiзочка, а як за шнур хто
смиконе, то вона вiдскочить наперед.
Навкруг тiєї половини, що може вiдкидатися, два чоловiки наклали
камiнцiв. Натягнули сiть, прив'язали шнур i все замаскували зеленим гiллям.
Флорентiна, нi про що не здогадуючись, стоїть i досi бiля лавки й годує