"Иван Котляревский. Наталка-Полтавка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Наталка з матiр'ю тут живуть i як вони прозиваються?
М и к о л а. Як тут вони живуть... (Говорит протяжно, как будто в
мислях рассчитывает время), Четвертий уже год. Вони оставили Полтаву зараз
по смертi Наталчиного батька.
П е т р о (вскрикивает). Так вiн умер!
М и к о л а. Що з тобою робиться?
П е т р о. Нiчого, нiчого... Скажи, будь ласкав, як вони прозиваються?
М и к о л а. Стара прозива║ться Терпилиха Горпина, а дочка - Наталка.

Петро всплескивает руками, закрывает ими лицо, опускает голову и стоит
неподвижно.

М и к о л а (бьет себя по лбу и делает знак, как будто что-то отгадал,
и говорит), Я не знаю, хто ти, i тепер не питаюся, тiлько послухай:

N 14

Вiтер вi║ горою,
Любивсь Петрусь зо мною,

Ой, лихо, не Петрусь,
Лице бiле, чорний ус!

Полюбила Петруся
I сказати боюся,

Ой, лихо, не Петрусь,
Лице бiле, чорний ус!

А за того Петруся
Била мене матуся,

Ой, лихо, не Петрусь...

Де ж блука║ мiй Петрусь,
Що i досi не вернувсь?

Ой, лихо, не Петрусь...

Я хоть дiвка молода,
Та вже знаю, що бiда.

Ой, лихо, не Петрусь,
Лице бiле, чорний ус!

А що, може, не одгадав? (Обнимает Петра).
П е т р о. Так, угадав!.. Я - той нещасний Петро, якому Наталка
припiвала сю пiсню, якого вона любила i обiщала до смертi не забути, а
тепер...
М и к о л а. Що ж тепер? Iще ми нiчого не зна║мо, може, i не ┐┐