"Иван Котляревский. Наталка-Полтавка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

В о з н ы й. Що правда, то правда; трохи крутенько загалили, так i те ж
треба сказати, що всякий господар для себе ж i стро┐ть.
М и к о л а. Iншi хати такi були, що якби не велiли порозламовати, то б
од вiтру самi попадали i подавили б сво┐х хазя┐нiв. Коли прислухатись, хто
бiльше грима║ на сю перестройку, то однi тузи, багачi. А середнього
розбору мовча строять. Да уже ж i город буде, мов мак цвiте! Якби покойнi
шведи, що згинули пiд Полтавою, повставали, то б тепер не пiзнали Полтави!
В о з н ы й. По крайнiй мiрi - те║-то як його - чи не чути чого об
обидах, спорах i грабежах i - те║-то як його - о жалобах i позвах?
В ы б о р н ы й. Та що його питати: вiн по городу гав ловив та витрiшки
продавав... (К Миколе). Чом ти, йолопе, не кланя║шся пану возному та не
поздоровиш його? Адже бачиш - вiн заручився.
М и к о л а. Поздоровляю вас, добродiю... А з ким же бог привiв?
В о з н ы й. З найкращою зо всього села i всiх прикосновенних околиць
дiвицею.
В ы б о р н ы й. Не скажемо, нехай кортить! (Отходя). А се що за
парубок?
М и к о л а. Се мiй знакомий; iде iз Коломака в Полтаву на заробiток.
В о з н ы й. Хiба-развi - те║-то як його - iз Коломака через наше село
дорога в город?
П е т р о. Я нарошне прийшов сюда з ним побачитись.

Выборный и возный уходят.

Я В Л Е Н И Е 4


Петро и Микола.

П е т р о. Се старший в вашiм селi?
М и к о л а. Який чорт; вiн живе тiлько тут; бач, возний - так i
бундючиться, що помазався паном. Юриста завзятий i хапун такий, що iз
рiдного батька злупить!
П е т р о. А то, другий?
М и к о л а. То виборний Макогоненко; чоловiчок i добрий був би, так
бiда - хитрий, як лисиця, i на всi сторони мота║ться; де не посiй, там i
уродиться, i уже де i чорт не зможе, то пошли Макогоненка, зараз докаже.
П е т р о. Так вiн штука! Кого ж вони висватали?
М и к о л а. Я догадуюсь; тут живе одна бiдна вдова з дочкою, то,
мабуть, на Наталцi возний засватався, бо до не┐ багато женихiв залицялись.
П е т р о (в сторону). На Наталцi!.. (Успокоясь). Но Наталка не одна на
свiтi. (К Миколе). Так, видно, Наталка багата, хороша i розумна?
М и к о л а. Правда, хороша i розумна, а до того i добра; тiлько не
багата. Вони недавно тут поселились i дуже бiдно живуть. Я далекий ┐х
родич i знаю ┐х бiдне поживання.
П е т р о. Де ж вони перше жили?
М й к о л а. В Полтавi.
П е т р о (с ужасом). В Полтавi!..
М и к о л а. Чого ж ти не сво┐м голосом крикнув?
П е т р о. Миколо, братику мiй рiдний! Скажи по правдi: чи давно уже