"Иван Котляревский. Наталка-Полтавка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

хочеш...
М и к о л а. Та уже ж ти не забув хоть того мiста, де родився?
П е т р о. О, запевне не забув, бо i вовся не знаю.
М и к о л а. Та що ж ти за чоловiк?
П е т р о. Як бачиш: бурлака на свiтi; тиняюсь од села до села, а тепер
iду в Полтаву.
М и к о л а. Може, у тебе родичi ║сть в Полтавi або знакомi?
П е т р о. Нема у мене нi родичiв, нi знакомих. Якi будуть знакомi або
родичi у сироти?
М и к о л а. Так ти, бачу, такий, як i я - безприютний.
П е т р о. Нема у мене нi кола, нi двора: весь тут.
М и к о л а. О братику (берет Петра за руку). Знаю я добре, як тяжко
бути сиротою i не мати мiстечка, де б голову приклонити.
П е т р о. Правда твоя, брате; но я, благодаренi║ богу, до сього часу
прожив так на свiтi, що нiхто нiчим мене не уразить. Не знаю, чи моя
одинакова доля з тобою, чи од того, що i ти чесний парубок, серце мо║ до
тебе склоня║ться, як до рiдного брата. Будь мо┐м приятелем...

Я В Л Е Н И Е З

Те же й возный выходит от Терпилихи с перевязанною рукою шелковнм
платком.
Выбороный - в белом рушнике через плечо, каковые дают в Малороссии
старостам при сватанье.
Возный выходит вперед и прохаживается впоперечь сцены с довольною
миною.
Микола и Петро стоят в стороне поотдаль, а выборньй громко говорит в
дверь Терпилихи.

В ы б о р н ы й. Та ну-бо, Борисе, iди з нами! Менi до тебе дiло ║сть.
Т е р п и л и х а (в своей хате). Дайте йому покой, пане виборний!
Нехай трохи прочума║ться.
В ы б о р н ы й. Та надворi швидше провiтриться.
Т е р п и л и х а. В хатi лучче: тут нiхто не побачить i не осудить.
В ы б о р н ы й. За всi голови! (Отходит от двери). Не стидно, хоть на
сватаннi i через край смикнув окаянно┐ варенухи (Увидя Миколу). Здоров,
Миколо! Що ти тут робиш? Давно вернувся iз города?
В о з н ы й. Не обрiта║ться лi в городi новинок каких курйозних?
В ы б о р н ы й. Адже ти був на базарi - що там чути?
М и к о л а. Не чув, далебi, нiчого. Та в городi тепер не до новин; там
так старi доми ламають, та улицi застроюють новими домами, та кришки
красять, та якiсь пiшоходи роблять, щоб в грязь добре, бач, ходити було
пiшки, що аж дивитись мило.
В о з н ы й. Дивитись мило, а слухати, що мiщанство i купечество
говорить, чи мило, чи нi?
В ы б о р н ы й. А що ж вони будуть говорити? Не тепер же та й не од
себе видумали таку перестройку города. Хто ж виноват безпечним людям, що
не запаслися заздалегiдь деревом, досками i дранню. Од того i тяжко. Ви
дума║те, весело i старшинi принуждати других виполняти те, що ┐м велять.
Та що ж робить, нiгде дiтись, коли треба управлятись.