"Иван Котляревский. Енеда (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Не малий буде вiн панок.
На панщину ввесь свiт погонить,
Багацько хлопцiв там наплодить
I всiм ┐м буде ватажок.

18 За┐де до Дидони в гостi
I буде там бенькетовать;
Полюбиться ┐┐ вiн мосцi
I буде бiсики пускать.
Iди, небого, не журися,
Попонедiлкуй, помолися,
Все буде так, як я сказав".
Венера низько поклонилась
I з панотцем сво┐м простилась,
А вiн ┐┐ поцiловав.

19 Еней прочумався, проспався
I голодрабцiв позбирав,
Зо всiм зiбрався i уклався,
I, скiлько видно, почухрав.
Плив-плив, плив-плив, що аж обридло,
I море так йому огидло,
Що бiсом на його дививсь.
"Коли б, - каже, - умер я в Тро┐,
Уже б не пив се┐ гiрко┐
I марне так не волочивсь".

20 Потiм до берега приставши
З троянством голим всiм сво┐м,
На землю з човнiв повстававши,
Спитавсь, чи ║ що ┐сти ┐м?
I зараз чогось попо┐ли,
Щоб на путi не ослабiли;
Пiшли, куди хто запопав.
Еней по берегу попхався,
I сам не знав, куди слонявся,
Аж гульк - i в город причвалав.

21 В тiм городi жила Дидона,
А город звався Карфаген,
Розумна панi i моторна,
Для не┐ трохи сих iмен:
Трудяща, дуже працьовита,
Весела, гарна, сановита,
Бiдняжка - що була вдова;
По городу тогдi гуляла,
Коли троянцiв повстрiчала .
Такi сказала ┐м слова:

22 "Вiдкiль такi се гольтiпаки?