"Иван Котляревский. Енеда (Укр.)" - читать интересную книгу автора

63 Так бiдна з горя говорила
Дидона, жизнь свою кляла;
I Ганна що ┐й нi робила,
Нiякой ради не дала.
Сама з царицей горювала,
I сльози рукавом втирала,
I хлипала собi в кулак.
Потiм Дидона мов унишкла,
Звелiла, щоб i Гандзя вийшла,
Щоб ┐й насумоватись всмак.

64 Довгенько так посумовавши,
Пiшла в будинки на постiль;
Подумавши там, погадавши,
Проворно скочила на пiл.
I взявши з запiчка кресало
I клоччя в пазуху чимало,
Тихенько вийшла на город.
Ночною се було добою
I самой тихою порою,
Як спав хрещений ввесь народ.

65 Стояв у не┐ на городi
В кострi на зиму очерет;
Хоть се не по царськiй породi,
Та де ж взять дров, коли все степ;
В кострi був зложений сухенький,
Як порох, був уже палкенький,
Його й держали на пiдпал.
Пiд ним вона огонь кресала
I в клоччi гарно розмахала
I розвела пожар чимал.

66 Кругом костер той запаливши,
Зо всей одежi роздяглась,
В огонь лахмiття все зложивши,
Сама в огнi тiм простяглась.
Вкруг не┐ полом'я палало,
Покiйницi не видно стало,
Пiшов од не┐ дим i чад! -
Енея так вона любила,
Що аж сама себе спалила,
Послала душу к чорту в ад.


ЧАСТИНА ДРУГА
__
1 Еней, попливши синiм морем,
На Карфагену оглядавсь;
Боровсь з сво┐м, сердега, горем,