"Михайло Коцюбинський. Оповiдання та казки" - читать интересную книгу автора

- Та й пан самi нам казали... - не втерпiв Панас. А Бондаришин вже
закiнчив:
- От громада i присудила... Будемо одбирати землю од пана...
- Що?
Аркадiй Петрович несподiвано крикнув.
Вiн встав з-за столу i наблизився до них з серветкою у руцi.
Але люди були такi спокiйнi, наче прийшли порадитись тiльки у звичайних
хазяйських справах.
Сивий Марко теж уклонився низенько i зашамкав покiрно:
- Ми не хочемо кривдити пана... щоб усе мирно, по-божому було...
- Цитьте, нехай говорить кум Бондаришин, - одвiв дiда рукою рудий
Панас.
Тепер вже цiла родина - Софiя Петрiвна, Антоша i Лiда - покидали сво┐
мiсця i встали за плечима хазя┐на дому.
Лиш слiпий Жан лишився сидiти, свiтячи бiльмами на собак, що лизали
тарiлки.
А Бондаришин провадив так само покiрно i наче байдужно:
- Борони боже... лишимо й пановi трохи земельки... на яку грядку, на
цибулю, значить, чи що, щоб закришка була... та на крокет...
- Ах, ах! - зробилось млосно Софi┐ Петрiвнi, i поки Лiда подавала ┐й
воду, Антоша заклав руки в офiцерськi штани i процiдив крiзь зуби:
- Вот негодяи!..
- Ми вже так через те, що пан були добрi до нас, спасибi ласкавому
пану, - кланявся Бондаришин.
- Аякже... Грiх що казати... всi люди пана "татком" взивають... -
гудiли за ним.
- Ну, добре, - стримав образу Аркадiй Петрович. - Не одрiкаюсь од сво┐х
слiв... Коли так присудила громада...
В його голосi чувся вже лiд.
- Аркадiй! Що ти говориш!.. Як смi║те ви!.. - хвилювалась Софiя
Петрiвна.
Антоша поривався щось говорити, i синi жили наллялись в нього на бiлому
лобi.
- Так отак, пане... за два днi ма║мо свято, тодi громада й подiлить
землю. А тим часом нехай пан собi помiркують, де ┐м лишить на грядки... чи
коло дому, чи в полi.
- Звiсно, що коло дому... ловкий погнiй... i наручно буде... - вирвався
з радою рудий Панас.
- За два днi вже пан самi обмiркують... Ми не хочемо зразу... бо ви в
нас добрi, спасибi ласкавому пану i вашiй панi... Вони нас нiколи не
забували...
- Авжеж... чи порошку там, чи мазi яко┐... звiсно, нашi пани...
Оставайтесь здоровi...
I поки виходили люди, усi стояли немов закляклi, тiльки Аркадiй
Петрович теребив в руцi серветку.
Але Софiя Петрiвна отямилась скоро:
- Аркадiй! Ти збожеволiв! Ти не смi║ш оддавати землi. Ти ма║ш дiти!..
- Это нельзя оставить! Тут нужны меры... - гарячився Антоша i так
штовхнув Нептуна, що собака заскавучала пiд ногами у нього.
Тiльки Лiда все ще прихильно витягала до батька свою одкриту шию i