"Михайло Коцюбинський. Оповiдання та казки" - читать интересную книгу автора

хвостом.
- Лiда в сво┐й чудеснiй сукенцi, що так ┐й до лиця, щоранку буде
виганяти корову, а вечорами до┐ти, пiдкасавши подолок... Ха-ха!..
- Щодо мене, то я...
- От i прекрасно...
Подавали солодке. Савка гримiв ложечками i протягав бiлi у рукавичках
руки мiж лiктi панiв й собачi морди. Жан посадив пляму з сметани на
адмiральську тужурку, i "мiноносець" старанно зчищав серветкою мокре.
Такса Софi┐ Петрiвни лизала тарiлку, а Мiльтончик, забувши пристойнiсть,
скавчав потиху, щоб звернути на себе увагу.
- Аркадiй! Тобi покласти ще крему?
- Клади, клади, ma cherie[2], я сьогоднi голоден. Нi, таки справдi вiн
чув бадьорiсть по сьогоднiшнiй сходцi, де рiшуче стояв за те, що народ ма║
право на землю.
- Блажен, iже i скоти милу║ть... - одповiв текстом на сво┐ думки
мовчазний Жан i освiтив бiльмами щетинасте обличчя. - Мiноносце! Дай
папiроску...
- ксть!
- Браво, Жан, браво!.. - розсмiявся Аркадiй Петрович. - То ж скоти, а
то люди...
Ну, починались тексти з святого письма. Антоша терпiти не мiг ┐х. Вiн
кинув в куток кiмнати зiбгану хустку, а Нептун скочив й принiс. Забавно
було дивитись, як Нептун на бiгу хляпав обвислим вухом i трiпав бiлу
поноску пiд чорним холодним носом.
- Нептунi Iсi!..
Вiн обережно вийняв з рота собацi мокру од слини хустку.
Але Нептун раптом застиг. Пiдняв голову вгору i грубо два рази гавкнув.
Занепоко┐лись iншi собаки, а Мишка кинулась до дверей i, пiдгорнувши пiд
себе куценький хвостик, заллялась дзвiночком.
- Хто там? Подивись, Савка.
Савка вернувся i ознаймив, що прийшли мужики.
- А! Мужики... Клич ┐х сюди.
- Аркадiй, може б, ти перше скiнчив обiдать. Вони почекають.
Аркадiй Петрович нiзащо не хтiв... Вiн вже скiнчив. Мужики увiйшли i
купою стали бiля порога. Був межи ними i Бондаришин, що грошi узяв, а не
ви┐хав нинi на панове сiно.
- А що скажете, люди?
Люди мовчки тупались на однiм мiсцi, бiлi, як вiвцi в сво┐х
полотнянках, i дивились на блискучий посудою стiл, за яким засiдали пани i
собаки.
- За яким дiлом прийшли?
Рудий Панас клiпнув оком на сивого Марка, а той штовхнув лiктем Iвана.
Iван же думав, що найкраще скаже кум Бондаришин, i всi у згодi заморгали
на нього. Бондаришин не смiв вийти з тiсно┐ купи i звiдти вклонився
ласкавому пану.
- Прийшли до пана погомонiти за землю.
- Я дуже радий. За яку землю? Бондаришин замовк i озирнувся на кума.
Тодi Iван помiг:
- За панську, прошу ласкавого пана...
- Що тепер, значить, такi часи настали... - додав Марко...