"Михайло Коцюбинський. Tiнi забутих предкiв (Укр.)" - читать интересную книгу автора

шовковi i навiть пишна та бiлоснiжна гугля, яку мати обережно несла на
цiпку через плече. Iван теж дiстав нову кресаню i довгу дзьобню, що била
його по ногах.
Сiдлались конi, i суточками(11) зеленим верхом iшов пишний похiд та
закосичував плай гейби червоним маком.
По горах, долами й верхами, тяглися святочно прибранi люди. Зелена
отава царинок розцвiталася раптом, вздовж Черемошу плив рiзнобарвний
потiк, а десь високо, на чорному запиналi смерекових лiсiв, жаром горiв
пiд ранiшнiм сонцем червоний дашок гуцульського парасоля. Незабаром Iван
побачив стрiчу ворожих родiв. Вони вже вертали з храму, тато був трохи
напитий. Раптом на вузенькiй дорозi, мiж скелею i Черемошем, зробився
тиск. Вози, кiннi i пiшi, чоловiки й жiнки - спинились i збились в купу. В
лютому квалтi, що звiявсь одразу, як вихор, невiдомо од чого, заблищали
залiзнi бартки та заскакали перед самим обличчям. Як кремiнь i криця,
стялись роди- Гутенюки з Палiйчуками, i перше нiж Iван встиг розiбрати,
про що ┐м йдеться, тато розмахнув бартку i вдарив плазом комусь по чолi, з
якого бризнула кров, залляла лице, сорочку та пишний кептар. Йойкнула
челядь(12), кинулась одтягати. а вже людина з лицем червоним, як його
гачi, тяла барткою ворога в голову, i похитнувся Iванiв тато, як пiдтята
смерека. Iван кинувся в бiйку. Не пам'ятав, що робить. Щось пiдняло його.
Але дорослi потолочили йому ноги, i вiн не мiг протиснутись туди, де
бились. Все ще гарячий, роз'юшений злiстю, вiн наскочив з розгону на
маленьке дiвча, що тряслось з жаху бiля самого воза. Ага! Се, певно,
Гутенюкова дiвка! I, не думавши довго, ударив ┐┐ в лице. Вона скривилась,
притулила руками до грудей сорочку i почала тiкати. Iван зловив ┐┐ коло
рiки, шарпнув за пазуху i роздер. Звiдти впали на землю новi кiсники, а
дiвчинка з криком кинулась ┐х захищати. Але вiн видер i кинув у воду. Тодi
дiвчинка, зiгнута вся, подивилась на нього спiдлоба якимсь глибоким зором
чорних матових очей i спокiйно сказала:
- Нiчьо... В мене ║ другi... май лiпшi.
Вона наче його потiшала.
Здивований лагiдним тоном, хлопець мовчав.
- Менi неня купила нову запаску... i постоли... i мережанi капчурi...
i...
Вiн все ще не знав, що сказати.
- Я си обую файно та й буду дiвка...
Тодi йому заздрiсне стало.
- А я вже вмiю грати в денцiвку.
- Наш Федiр зробив си таку файну флояру... та й як зайгра║...
Iван надувся.
- Я вже щезника бачив.
Вона неймовiрно подивилась на нього.
- А наш о ж ти б'║ш си?
- А ти нашо коло воза стояла?
Вона подумала трохи, не знаючи, що одповiсти, i почала шукать щось за
пазухою.
Витягла врештi довгий цукерок.
- Ади!
Половину вкусила, а другу поважним, повним довiр'я рухом подала йому.
- На!