"Михайло Коцюбинський. Фата моргана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

стiни, безвусий, зморщений, як у баби, вид скривився. Вiн аж тремтiв.
Потому раптом зiв'яв, опустився на лаву i душком випив пиво.
Андрiя взяло за живе. Вiн теж хотiв, щоб його слухали, почули все його
життя, як воно стало перед ним: отут, в тiсному ванькiрчику. Дожив до
сивого волоса, а добра не зазнав, ой, нi...
- Я так мiркую, Хомо, коли чоловiк працю║...
Але Хома знов сердився.
- Пропади ти пропадом... Одному все, другому нiчого. Хiба я не бачив,
як стара панi...
- Коли чоловiк працю║, вiн мусить за те щось мати. А як земля менi
нiчого не да║...
- ...Стара панi цiлу зиму топила в грубах полотном, що лишилось од
панщини...
- Ну, як земля нiчого не да║ - на чорта вона менi? Однаково менi, чи я
наймит на сво┐й землi, чи на чужiй. А все наймит. Правду ви...
- ...Злежалось полотно в коморах... Люди прохають - дайте хоч на
сорочку,-хай праця людська не гине марно. Та ти слухай же бо.
- Слухаю, слухаю. Гей, чу║те, правду ви мовите: таки собаче життя
ма║мо. Таж то висотали з мене всi жили. Таж то цiлий вiк свiй напихав я
чужу пельку. Ще як була фабрика, жив якось, а як згорiла...
- Авжеж погорiло, усе полотно згорiло.
- Яке полотно?
- Як - яке? Таж розказував.
- А - так-так... Ну, пиймо краще. За ваше...
- А як же з Гафiйкою? Найма║ш?
- Та годI вам. Пиймо.
- Ну, чорт iз тобою, не хочеш, як хочеш.Хома випив душком пиво i кинув
склянкою об землю.
На бренькiт скла прибiг наляканий Мендель.

* * *

Було якесь свято. Гафiйка сидiла на призьбi за хатою. Бiля нiг ┐┐
кружились кури i сокотали, до-поминаючись ┐жi. На призьбi лежала
розгорнена книжка.
- Агуш, агуша, йдiть собi порпатися попiд тином...проганяла ┐х
Гафiйка.Ну, чого сокочете, дурнi? А ти чого, зозуляста, витяга║ш шию та
загляда║ш до рук? Я вже тобi давала ┐сти. Вам тiльки аби ┐сти, дурнi.
Сердишся, що таке кажу? А от поспитай Марка, послухай, що розумнi люди
скажуть. Вiн би вам сказав: дурнi, зроду-звiку дурнi. Вам дають жменьку
пшона, а забирають всi вашi яйця або рiжуть вас на юшку. А ти, пiвню,
по-дурному трiпа║ш крилами, храбру║ш. Коли б ти був такий смiливий, як
Марко, ти не дав би сво┐х дiтей продавати панам на печеню. А може, нi? Ну,
та ти пiвень, а Марко орел. Ти послухав би, що вiн каже... Вiн каже... Та
що ти тямиш, ти нiчого не розбереш... Бо коли б ти був розумнiший, ти
побачив би, що й люди такi, як кури... Ну, чого кудкудачеш, бiленька? Чого
смi║шся? Дума║ш, я не знаю, що у вас добре? Дума║ш собi, що ти коха║ш,
кого сама схочеш, а я мушу вiддатися за Прокопа, бо мати мене за нього
сватають? Дурна, дурна... Та нехай мене печуть, нехай рiжуть... нехай
краще закопають мене в землю, чу║ш ти, зозулястенька! Ну, пiшла геть, коли