"Михайло Коцюбинський. Фата моргана (Укр.)" - читать интересную книгу авторасмеркло, - який тепер день - повечеряли ми, свiтло горить. Пора б i спати
- не сплять. Вийшов я з хати - на селi свiтиться скрiзь, нiхто не ляга║... Ах, боже... Так якось моторошно, страшно менi. А нашi сидять. Шеберхне пiд лавкою миша, а вони вже наставлять вуха. Нерано, вже й пiзнi ляги минули, не сплять. Чу║мо - пiвнi спiвають, а в вiкно видко, як серед ночi блима║ свiтло скрiзь по селi. Коли раптом щось - лусь! Стрельнув хтось з рушницi. Так по селу й покотилось. Ну, добре. Сестра прикипiла до мiсця, тiльки руками вхопилась за груди, а швагер зiрвався - i в сiни. Вхопив залiзнi вила i далi. А я за ним. Бiжу i бачу, як з хат вибiга║ народ, хто сокиру трима║ напоготовi, хто вила, а iнший рушницю. Ах, боже... Куди бiгти? де? хто стрiляв? Вибiгли за село, якiсь люди стоять. Не питали, а кинулись бити. Били на смерть, куди попало, аж поки не одiгнали. До самого свiту нiхто вже не спав, а вранцi пiшли оглядати. Вiсiм лежало готових, один був ще теплий, стогнав... Ах, боже. * * * Призначено було зiйтись на майданi, до зборнi. Гуща прийшов ранiше. Вiн тривожно блукав пiд ганком i все виглядав. Прокiп був уже тут. - Не сходяться щось, - турбувався Марко. - Ще рано, надiйдуть. Однак i Прокiп був неспокiйний. Нелегко було утихомирить народ. Навкруги були погроми, пожежi, що пронеслись по селах палаючим вiтром i все захопили в свому вихрi. Люди не хотiли одрIзнятись од iнших, сво┐х сусiдiв, i багато треба було роботи, щоб спинить рух. Але Гуща i Прокiп добро. Не пан ставив будинки. Мужичi руки складали до бруса брус, до балки балку, i все те мусить тепер служити на користь людям. Сьогоднi мало рiшитись, за ким перемога, за ними, чи за Хомою, який пiдбивав нищити все i все палити. Народ поволi стягався. Он показався Семен Мажуга на чолi цiло┐ юрми. Панас Кандзюба теж вiв хазя┐в. Майдан виповнявся i починав шумiти. Марко стискав всiм руки. Щось душило його у грудях, пiдкотилось пiд горло, i коли вiн почув свiй голос, то не пiзнав. - А корогву принесли? - Ось вона! к! - обiзвався Мажуга i, розгорнувши, пiдняв. - Всi прийшли? - Всi. Можна було рушати. Але не рушали. Тiльки коли прапор хитнувся i тихо поплив у повiтрi, зрушились з мiсця i тихо пiшли. Ноги шарудiли в болотi, немов шептали раки в мiшку, i кривобокi халупки, бiднi й обдертi, якось неймовiрно дивились на той похiд. Панське подвiр'я дрiмало, сонне й порожн║. Там наче нiкого не було. Тiльки пси погарчали i поховались. Народ ввiллявся через ворота у двiр, наче вода крiзь шийку пляшки. На ста║ннiм порозi з'явився хурман. Гуща звелiв покликати пана. - Пана нема. - А де ж вiн? - Втiк уночi. Хвиля пройшла в народi. |
|
|