"Михайло Коцюбинський. Фата моргана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

смеркло, - який тепер день - повечеряли ми, свiтло горить. Пора б i спати
- не сплять. Вийшов я з хати - на селi свiтиться скрiзь, нiхто не ляга║...
Ах, боже... Так якось моторошно, страшно менi. А нашi сидять. Шеберхне пiд
лавкою миша, а вони вже наставлять вуха. Нерано, вже й пiзнi ляги минули,
не сплять. Чу║мо - пiвнi спiвають, а в вiкно видко, як серед ночi блима║
свiтло скрiзь по селi. Коли раптом щось - лусь! Стрельнув хтось з рушницi.
Так по селу й покотилось. Ну, добре. Сестра прикипiла до мiсця, тiльки
руками вхопилась за груди, а швагер зiрвався - i в сiни. Вхопив залiзнi
вила i далi. А я за ним. Бiжу i бачу, як з хат вибiга║ народ, хто сокиру
трима║ напоготовi, хто вила, а iнший рушницю. Ах, боже... Куди бiгти? де?
хто стрiляв? Вибiгли за село, якiсь люди стоять. Не питали, а кинулись
бити. Били на смерть, куди попало, аж поки не одiгнали. До самого свiту
нiхто вже не спав, а вранцi пiшли оглядати. Вiсiм лежало готових, один був
ще теплий, стогнав... Ах, боже.

* * *

Призначено було зiйтись на майданi, до зборнi. Гуща прийшов ранiше. Вiн
тривожно блукав пiд ганком i все виглядав. Прокiп був уже тут.
- Не сходяться щось, - турбувався Марко.
- Ще рано, надiйдуть.
Однак i Прокiп був неспокiйний. Нелегко було утихомирить народ.
Навкруги були погроми, пожежi, що пронеслись по селах палаючим вiтром i
все захопили в свому вихрi. Люди не хотiли одрIзнятись од iнших, сво┐х
сусiдiв, i багато треба було роботи, щоб спинить рух. Але Гуща i Прокiп
перемогли. Вони довели людям, що не треба палити та руйнувати народне
добро. Не пан ставив будинки. Мужичi руки складали до бруса брус, до балки
балку, i все те мусить тепер служити на користь людям. Сьогоднi мало
рiшитись, за ким перемога, за ними, чи за Хомою, який пiдбивав нищити все
i все палити.
Народ поволi стягався. Он показався Семен Мажуга на чолi цiло┐ юрми.
Панас Кандзюба теж вiв хазя┐в. Майдан виповнявся i починав шумiти. Марко
стискав всiм руки. Щось душило його у грудях, пiдкотилось пiд горло, i
коли вiн почув свiй голос, то не пiзнав.
- А корогву принесли?
- Ось вона! к! - обiзвався Мажуга i, розгорнувши, пiдняв.
- Всi прийшли?
- Всi.
Можна було рушати. Але не рушали. Тiльки коли прапор хитнувся i тихо
поплив у повiтрi, зрушились з мiсця i тихо пiшли. Ноги шарудiли в болотi,
немов шептали раки в мiшку, i кривобокi халупки, бiднi й обдертi, якось
неймовiрно дивились на той похiд.
Панське подвiр'я дрiмало, сонне й порожн║. Там наче нiкого не було.
Тiльки пси погарчали i поховались. Народ ввiллявся через ворота у двiр,
наче вода крiзь шийку пляшки. На ста║ннiм порозi з'явився хурман. Гуща
звелiв покликати пана.
- Пана нема.
- А де ж вiн?
- Втiк уночi.
Хвиля пройшла в народi.