"Михайло Коцюбинський. Фата моргана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

на Гущу.
- Марко!
Не тямила, що простяга║ до нього руки.
Вони щиро обнялись.
Так все сталося несподiвано й просто, немов тiльки вчора розстались.
Гафiйка смiялась дзвiнким, уриваним смiхом, мов намисто низала - сама
не знала, чого. Рука Маркова тепло лежала на ┐┐ станi. Борода лоскотала
чоло.
- Дивiться, а вiн з бородою, як дiд...
Вони одiйшли попiд верби. Гафiйка була якась нова, прозора, старша
- Ти мене не забула?
- Нi, не забула.
- Ждала?
- Ждала.
- А тимчасом розкидала листочки?
Голос у нього тремтiв.
- Ти звiдки зна║ш? Авжеж пiдкидала. Зна║ш, Марку, не тi тепер люди, що
перше. I в нас була заба-стовка.
- Ов!
Гафiйка страшенно горда.
- Аякже. Багачi так налякались, так налякались. Мiй хазя┐н ходив, як
нiч, навiть ┐сти покинув. Покладе ложку - не можу, каже. I все бо┐ться.
- А батьковi твомiу i досi досадно, що я не в Сибiрi?
Гафiйка вся стрепенулась.
- Де там! Як сталось з татом нещастя - змiнилися зовсiм. "Правду,
кажуть, говорив Гуща"... Добре, що ти прийшов. Тепер нам легше буде....
- Кому се нам?
Тодi Гафiйка розказала Марковi, як вони цiлу зиму збирались, як Прокiп
приносив з мiста книжки i листочки, скiльки до них пристало народу. Навiть
Прокопiв дядько, Панас. "Розкажiть, каже, про тих демократiв"...
Гафiйка розсипалась смiхом на згадку про дядька Панаса.
- Такий кумедний!..
Марко взяв ┐┐ руку в свою.
- Хороша ти.
Гафiйка почервонiла, навiть поночi видко.
- Що - я...
Коло Гущi скоро скупчилась молодь. Вiн усе зна║, сидiв у тюрмi. Од
нього вперше почули, що села скрiзь гуртуються в спiлки. Довгими осiннiми
вечорами велись безконечнi розмови та суперечки. З сво┐м невеликим
гурточком вiн завiв новину - гуртову працю. Разом орали i молотили - i все
виходило краще та швидше у них, нiж у людей. Якось само собою перевелась
на селi п'яна парубоча сваволя, бiйки та нiчний галас. Тi, що недавно
робили бешкет, тепер втяглись в роботу, у гуртове читання. Навiть старi
хвалили Гущу. Вони ходили розпитать в нього, чи скоро буде нарiзка. Вiн
певно зна║. Марко смiявся. Нiхто з добро┐ волi землi не дасть. Як! не
будуть землю дiлити? Що ж тодi буде? Що ┐м робити?
Тiльки панський пастух Хома мав завжди готову одповiдь:
- Як що робити? Бити. Не лишити i на насiння.
Андрiй з-за плечей Хоми здiймав скалiчену руку, сварився нею i верещав:
- Бити й палити. Як хочеш, пане добродзею, покушать меду, викури