"Михайло Коцюбинський. Фата моргана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Вогонь!
Червоний, веселий, чистий.
Ще недавно лежав вiн у темнiй коробцi, холодний i непомiтний, наче Хома
на свiтi, а тепер мститься за людську кривду.
Гори, гори...
Каламутнi Хоминi очi теж мечуть iскри. Якби могли, вони б усе спалили,
усе спопелили, - сiно, хлiб панський, будинки, саму землю обняли б
вогнем...
Бо воно грiшне... Все грiшне на проклятiй землi... Все грiшне, тiльки
вогонь святий. Аякже. Сам бог у гнiву кида вогонь на землю.
Ти збира║ш сво║ добро з людського поту та слiз, з людсько┐ кривди,
поганиш землю, а вогонь впав - i де те все? Шукай у хмарi, порпайся в
попелi... Ха-ха!..
Лиха радiсть налива║ Хомине серце. Йому хочеться встати, крикнуть,
зареготатись, зiлляти регiт з вогнем. Але щось його держить, щось в'яже з
вогнем - i зда║ться, що коли встане або перестане дивитись, стоги
погаснуть i не будуть горiти.
Стоги нарештi скорились. Покiрнi, тихi, вони рiвно палають, як свiчi у
церквi. Хмари рожевiють на небi, а далечiнь трiпа чорними крилами наче
кажан.
На осяяне поле впали од копиць тiнi i полохливо тремтять. Навкруги
тихо.
Сiно дотлiва║ поволi, i лиш часом бухне з трiском снiп iскор, або вiтер
зiрве напiвзотлiлий вiхоть та розмече зiрками.
Раптом далекий гомiн долiта║ до Хоми. Певно, бiжать рятувати. Хома
осмiха║ться криво.
Бiжiть, поспiшайте. Йому не хочеться встати. Байдуже. Спiймають? Нехай.
Голоси все ближче. Вже чутно, як гейкають люди, як одкидають землю
позад себе копита.
Тодi Хома зводиться врештi. Розмина║ залежане тiло i лiниво, поволi,
весь кострубатий I чорний, вiдходить у пiтьму.

* * *

Збирали пiзнi гречки, коли в селi несподiвано з'явився Гуща. Його не
зразу впiзнали. Вiн обрiс бородою, став старший i наче трохи чужий. Гущу
прийняли добре. Мiцно i довго парубки трясли йому руку, якось по-новому
дивились в очi. Навiть Андрiй вже був не той. Потрiпав по плечах,
пiдморгнув хитро i засмiявся.
- Що, попосидiв?
Мовляв, зна║м, за що.
Якось iнакше, нiж перше, люди говорили слово "попосидiв в тюрмi, бiльше
зна║, нiж ми".
Його питали - як? що? Що чути про землю, що по свiтах говорять, i т.
iнше. Вiн був бажаний гiсть.
Гафiйка почула про Марка вiд Пiдпари. Вiн сердито жалiвся: i так од
голоти життя не стало, а тут ще Гущу пустили.
Гущу?
В Гафiйки спинилось серце. Чи добре почула?
Ледве дiждалась, як смеркне, i побiгла додому. Але по дорозi наткнулась