"Михайло Коцюбинський. Фата моргана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Панський двiр все голоснiше реве. Корови не мукають вже, а хриплим,
скрипучим риком, повним одчаю i муки, кличуть рятунку. Конi сердито
iржуть. Вони десь бунтують у стайнi, б'ють землю ногами i роздувають од
гнiву нiздрi.
Жiнки з нудьгою вибiгають iз хат.
- Ой, чути не можу, як плаче худоба.
- пй-богу, сама побiжу годувати...
- Сумно як, господи... Мо┐ дiти аж плачуть.
Смерка║. Тiнi вилазять з сво┐х закамаркiв i нишком, пiдло, налягають
землi на груди.
А з панського двору уперто i нестерпуче б'ють в село хвилi дикого
ревища, наче корабель гине на морi i в останнiй розпуцi розрива║ горла
сирен.
Тодi Прокiп посила║ хлопцiв на панський двiр.
Худоба нiчого не винна.

* * *

Пан сидiв мовчки - i люди нiчого. Ходили в поле, жали свiй хлiб i
посмiхались злораде, коли панський економ з нiчим повертався з сусiднiх
сiл. Сонце пекло, пшениця сохла, от-от буде текти. Прибiгав становий.
Поштовi дзвiнки, валування собак, грубi лайки i крики - все се проплило,
як хмара на лiтнiм небi. Так i по┐хав нi з чим. Тiльки Хому забрали, бо
станового налякав.
А пшениця текла.
Тодi економ пом'якшав. Ставив горiлку та все вмовляв. Iнший нала║, а
iнший вип'║. Пили горiлку - чому не пити? А на роботу не йшли. Може, кому
й кортiло, та боявся. А пшениця текла.
Маланка пiшла на поле. Припала вухом до безбережно┐ ниви, як чайка
грудьми до моря, i слуха, як стиха лущиться зерно з перестиглого колоса,
м'яко пада на землю, як плаче нива золотими сльозами. пй жалко, немов
дитину, хоч воно й панське. Ста║ на колiна, розгорта║ стебло i збира║
червонi зерна так обережно, нiжно, любовно, наче немовлятко вийма║ з
купелi Хлiбець святий!..
Дехто з мiсячних повернулись до пана. А жнива не починались. Нарештi за
тиждень пан набавив цiну. Не таку, як люди хотiли, а все ж далеко кращу,
нiж була.
- Ставати?
- Ставаймо.
Прокiп теж радив:
- Дiйшли до краю.
Люди зразу припали до панського поля, як до води у спеку, понагортали
копи, стiжки.
А Хому Гудзя скоро пустили. Вiн вертався якраз повз панське поле.
Зиркнув на женцiв i тiльки криво всмiхнувся.

* * *

Низько стеляться хмари, ростуть, збиваються в купу i опадають. Вiтер
наче покоси громадить на нiчнiм небi, склада║ в копицi.