"Михайло Коцюбинський. Фата моргана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Тихо.
В чорнiй пекарнi, як у кузнi. Закопченi стiни, долiвка в ямах, а кислий
дух поту i рощини, як кiт лiнивий на печi, мiцно залiг в пекарнi. Оберемок
дров бiля печi, розчато чистить картоплю. I все покинуто жужмом.
Пан iде далi. По подвiр'┐ розтеклись гуси: гусенята коливають з ноги на
ногу, наче вiтер морiжком гонить жовтi пушинки. Не вигнав, значить, на
пашу. Пан хита головою. Корови так i лишились в оборi. Дверi в возовню
стоять отвором, i чорна пустка вигляда звiдти, як з беззубого рота. Бричка
сто┐ть надворi, а коло не┐ валяються шори. Ах ти, скотина, бидло! Пан бере
шори, щоб занести на мiсце, але зараз i кида. Невже нiкого i бiля коней?
- Мусiю, гей!!
Знову тихо.
- Мусiю! Ти там?
Чудно пада║ голос в околишню пустку i без одповiдi гине.
Пан згорта║ на черевi руки i озира║ подвiр'я...
Що ж се таке?
Сниться, чи справдi?
Ось тiльки двiр був як серце, що б'║ться i розганя║ по тiлi кров, а
тепер все завмерло, спинилось, i кожнi зачиненi дверi, кожна чорна дiра
отвору - наче загадка.
Пси побачили пана i вже скиглять йому пiд ноги, скачуть на груди.
Геть!
А бестi┐, хлопи!
Верта║ в дiм. I там скрiзь пустка. Жiнка ще спить. Вiн проходить через
порожнi кiмнати, зазира║ в столову, шука поко┐вки - анi душi. Злiсть його
душить. Грима дверима, перекида║ стiльцi i хоче так крикнуть, щоб по всiх
хатах заскакала ста║нна лайка.
А, бестi┐, бидло!
Де Ян?
Ста║ i слуха.
Через те слово враз зашумiли круг його лани, захвилювалась стигла
пшениця. А жати не можна!
Де Ян?
Вiн сам послав Яна до Ямищ женцiв наймати. Ямищани прибудуть, i все
скiнчиться. Але тi хлопи!
Пан не може сидiти в хатi. Його тягне на двiр. В тiм дворi-трупi якась
принада. Вiн ще раз проходить його од кiнця до кiнця, самотнiй i
безпомiчний, повз замкненi брами стодол, чорнi отвори ста║нь, вогкi й
блискучi очi коров.
А Ян, стiкаючи потом, весь в хмарi пилу, жене назад. Кiнь сапа - сапа
економ, трясучись на стременах. Його стрiчають криком:
- Що, панський приплiчнику, найняв ямищан?
- Ма║ш женцiв доволi? ха-ха!
Ян скаче не озирнувшись i тiльки здiйма║ з нага║м руку та мовчки кива
позад себе.
Село замкнулось, чека║. Очi у всiх видющi, вуха чуйнi. Двiр - наче
мрець у селi, хоч тихий i нерухомий, а будить тривогу.
Звiстка, що ямищани не хочуть найматись, мчить селом швидше, нiж
економiв кiнь. Хоч день робочий, а усi вдома. Пiд ворiтьми купками люди,
по хатах дверi отвором. На городах спинилась робота. Стоять мiж грядками,