"Михайло Коцюбинський. Фата моргана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

-Як то не хочуть?
Пан стрепенувся. Забастовка? У нього? Пан чу║ образу. Вiн зна║, що по
селах були забастовки, але щоб в нього, коли вiн завжди був добрий для
хлопа, не раз дарував спаш, а його жiнка нiколи не одмовляла хорим в
порошках хiни, олiйку i арнiковiй примочцi... Вiн ще раз хоче почути:
- Як каже - не хочуть?
- Так, прошу пана.
Звичайна справа. Масти хлопа хоч медом, вiн вкусить, наче гадюка.
Пан зазира║ в вiкно. Сонце тiльки що встало.
- Ну добре. От що... зараз менi на коня i духом до Ямищ. Нанять ямищан.
Коли не схочуть, набав цiну.
- Слухаю пана.
- Лайдаки!
Але не встигла ранiшня тиша ковтнути ще тупiт кiнських копит, як
знадвору влiта║ в хату приглушений гомiн i тiльки високий жiночий голос
рiже його, як поломiнь дим.
Що там?
Пан одчиня║ вiкно.
Вся челядь на дворi. Пастухи навiть. Наймички з кухнi на бiгу лопотять
спiдницями... Якiсь чужi люди.
- Що там за крик? Якi там люди?
Пан загорта║ розхристанi груди i хоче щось зрозумiти, але на нього не
звертають уваги.
- Максиме! Хто там? Максиме!
Максим врештi бiжить, якийсь непевний, наляканi очi, а за ним другi.
- Це, прошу пана, не наша вина... Життя милiше за службу... Скалiчать,
що тодi дiти будуть робити...
- Що таке? Ну! Говори!
В одповiдь челядь кричить гуртом:
- Як що? Забастовка. Не покинем роботи, поб'ють... Чого тут, ходiм...
Гей, хлопцi, гайда... Це, пане, не наша воля...
Кров залива║ пановi мозок.
- Куди ви! Сто-ять!..
Скрегнув розлючений голос, як залiзо об камiнь, i раптом зiрвався. Пан
чу║, що впав його голос, розбився i не сила пiдняти. Даремне. Челядь вже
бiля брами, збилась в воротях, як сiра отара, яку женуть на пашу. З
будинку вибiгають дiвчата i тiльки мигтять червоним до сонця. Вiд обори,
спiзнившись, поспiша║ один серед пустки маленький гусiй. Пiдняв руками
поли, картуз насунув, батiг в'║ться за ним по землi, наче гадючка, i лиша
за собою кривулькою слiд.
- Куди ти? Гунцвот! - тупа ногою пан. - Назад!..
Гусiй тiльки пiдда║ ходу. Сто┐ть пан хвилину i дивиться в пустку.
- Бестi┐! хлопи!..
Натяга║ спiшно штани i вибiга на подвiр'я.
Пусто.
Йде вздовж будинкiв. Чудно. Не його двiр. Наче чужий.
Заходить у чорну пекарню, пха║ ногою дверi й кричить:
- Марино!
Нiкого.
- Олено!