"Михайло Коцюбинський. Фата моргана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

людську силу переганяють на грошi...
Андрi║вi дивно, що вiн вперше сьогоднi побачив, якi справдi маленькi,
загубленi села. Наче хто розтрусив по майданi трошки соломи з воза. I теж
йому дивно, що панський пастух наче вирiс одразу отут перед ним. Сидить
поплiч, наче дуб врiс у землю, а пiд ноги йому покiрно котять жовтi хвилi
лани i навiть сонце в покорi стелеться долом.
Андрiй забув жалiтись. Вiн тiльки дивиться й слуха.
- Поглянь на мене, а я на тебе. Ти менi сивий волос покажеш, сво║
калiцтво, а я тобi що? Може, душу свою, що закопав у гно┐, як глядiв
панську худобу! Я там все закопав, чим горiла душа, а ти один з другим
дививсь та мовчав, бодай ви понiмiли навiки всi догола, кроти слiпi...
Овва! А що змiг би Андрiй? Чим виннi люди?
Хома встромля║ в Андрi║вi очi сво┐, каламутнi. Гострий колючий смiх
креше з них iскри, а насподi сiрожовто┐ гущi почина вже кипiти.
Андрiй не може змигнути, йому моторошно. Хома мовчить, та Андрiй чу║,
що смiх клекоче в Хомi, мов вода в казанi.
Смiх вирвався врештi, i прижмурилось сонце.
I раптом велике, гаряче обличчя присунулось ближче, до самого вуха
Андрiя, вiйнуло жаром. Слова полетiли так швидко, що вiн ┐х ледве ловив.
- Не мiг? Нi, брешеш, мiг. Бачиш - лани... пшениця, як море... панське
багатство... А ти узяв сiрник - один з коробки сiрник - i полетiли в небо
дими, а на землi лишився сам попiлець... Бачиш - будинки, палаци, повно
худоби, добра... а ти прийшов маленький, сiрий, як мишача тiнь, - i за
тобою тiльки вугiлля...
Хома говорить все швидше i швидше, рве слово, свистить i клекоче.
- Од пана до пана... з гуральнi в сахарню... з кубла в кубло. Скрiзь,
де людська кривда гнiздо собi звила, аж поки не стане гола земля...
Андрi║вi очi лiзуть на лоб, а за плечима - мурахи.
- Чу║ш? - свистить Хома, - тiльки гола земля та сонце.
Хома божевiльний... Що вiн говорить? Андрi║вi треба щось одповiсти, та
язик, полохливий, як за║ць, тiка кудись в горло.
Повернувся нарештi, але виходить зовсiм не те, що треба.
- Бог з вами, Хомо. Хiба таке можна робити?
Хома дивиться мовчки, потому цiдить до нього згори вдолину, наче межи
очi плю║:
- Хам ти... Червак... Гний, пропадай, щоб i слiд твiй загинув, так наче
нiколи тебе не було...
- Овва! Якi ж бо ви, Хомо...
Але Хома не слуха. Вста║ високий, лютий i йде в пшеницю, як в воду, а
Андрiй прилип до землi, неначе торiшнiй зогнилий листок.

* * *

Економ свiтить до пана чолом, а на бронзовiм обличчi, де завжди блукало
сонце, пан бачить якийсь неспокiй.
- А що там, Ян║?
- Прошу пана, сьогоднi не можна почати жнива.
- А то чому? Хiба Ян не загадував вчора?
- Цiле село оббiгав, прошу ласкавого пана, та нiхто на роботу не
вийшов. Не хочуть жати по нашiй цiнi.