"Михайло Коцюбинський. Фата моргана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Тут жiнка? Ну, бабо, йди...
Робочi дають ┐й дорогу. Вона бачить щось бiле, наче подушку, i тiльки
зблизька помiча║ жовте, як вiск, обличчя, якесь зсохле, маленьке, чорне,
скривлений рот.
- Андрiйку, що ти зробив з собою?
Мовчить i стогне.
- Що з тобою, Андрiю?
- Хiба я знаю?.. Калiкою став... Збери мо┐ пальцi....
- Що ти кажеш Андрiйку?
- Збери мо┐ пальцi, закопай в землю... Я ними хлiб заробляв... Ой...
боже мiй, боже...
Пiдiйшли дво║ робочих i забрали Андрiя. Не дали Маланцi поголосити.
В апаратнiй Маланка шукала Андрi║вих пальцiв. Три жовтих, в олi┐,
цурпалки валялись долi, бiля машини, четвертого так i не знайшла. Вона
загорнула знахiдку в хустину i взяла з собою.
Вранцi Андрiя одвезли в лiкарню, в город, а Маланку покликав сам панич
Льольо. Вiн довго сердивсь, кричав на не┐, як на Андрiя, але, спасибi, дав
п'ять рублiв.
За три тижнi Андрiй повернувся. Худий, жовтий, посивiв, рука в
черезплiчнику.
- Болять в мене пальцi, - жалiвся Маланцi.
- Та де тi пальцi?
- Як ворухну ┐ми - а все кортить - так i болять. Ти ┐х поховала?
- Авжеж. На городi.
- Що ж будем робити? - журилась Маланка.
- Як що? Пiду на гуральню, нехай поставлять на iншу роботу.
Але в конторi сказали, що калiк не приймають. До панича Льольо i не
пустили.
- Се добра справа,кричав Андрiй.Робив, пане добродзею, на сахарнi
дванадцять лiт - не чужа ж вона була, а твого тестя - тепер у тебе руку
при машинi скалiчив, а ти мене викида║ш, як щось непотрiбне...
Толi ходила Маланка. Просила, благала - не помоглося. I так, кажуть,
великi втрати: за лiкарню платили, п'ять рублiв дали, а скiльки мороки...
- От i ма║ш, Андрiйку, гуральню! - шипiла Маланка, зганяючи злiсть.

* * *

- Мамо... що я вам скажу..
- А що там, Гафiйко?
Гафiйка нерiшуче мовчала.
- Та кажи вже, кажи...
- Пiду я в найми.
Маланка пiдняла руки. Вона знов за сво║!
Всi ┐┐ сердять, дратують, хоч забирайся з свiта.
- Ви не журiться, мамо. Так було б краще. Тато не зможуть вже заробляти
- куди ┐м? А настане зима...
- Мовчи! Чого ти вчепилась душi мо║┐! Я вже й так стала неначе тiнь.
Гафiйка замовкла. пй було досадно. Мати хлипа, а хто зна чого.
Довго Маланка сякала носа та утирала сльози.
Гафiйка подумала вголос: