"Михайло Коцюбинський. Фата моргана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Грiм все гуркоче, i руда хмара лiвим крилом обiйма небо. Бульбашки
скачуть од крапель скрiзь по водi, а рiвчаками пливуть потоки i пiдмивають
сiно. Пропало сiно! Маланка закасалась та лiзе в воду, i тодi саме Гафiйка
говорить:
- Мамо. хтось стука в вiкно.
Вiкно? яке там вiкно?
Справдi щось стука.
Маланка злазить iз лави, маца║ стiни, а у вiкно хтось гатить.
- Що там? Хто стука?
Маланка одчиня║ вiкно.
- Йдiть на гуральню. Нещастя. Андрiй скалiчив руку.
- Нещастя! - повторя║ за ним Маланка.
- Дуже скалiчив?
- Не знаю. Однi кажуть - вiдтяло руку, а другi - пальцi.
- Боже мiй, боже...
Маланка товчеться у пiтьмi, як миша у пастцi, а що хотiла зробити - не
зна║. Нарештi Гафiйка пода║ ┐й спiдницю.
От тобi й грiм!
Яке безконечно довге село. Там, на гуральнi, нещастя, Андрiй вмер,
може, он лежить довгий i нерухомий, а тут тi хати, соннi i тихi, одну
минеш, друга вста║ на дорозi, як безконечник. За тином тин, за ворiтьми
ворота... Чутно, як худоба в оборах важко сопе та Гафiйка нерiвне диха║
поруч Маланки. А гуральня далеко.
Тiльки тепер помiча║ Маланка, що за нею поспiша хлопець з гуральнi.
- Ти бачив Андрiя?
Хтось чужий поспитав, а хлопець зараз говорить.
Нi, вiн не бачив, його послали. Оповiда║ щось нудно i довго, аж Маланка
не слуха.
Ось вже дихнула нiчна вогкiсть ставка i раптом, за поворотом, рядок
осяяних вiкон рiзнув ┐й серце. Гуральня буха║ димом i вся тремтить, ясна,
велика, жива серед мертво┐ ночi.
На подвiр'┐ купка народу, а серед не┐ свiтло. Андрiй помер. Вона
кричить i всiх розпиха║.
- Мовчи там, бабо!..
Сердитий голос ┐┐ спиня║, вона раптом змовка║ i лиш покiрно, як битий
песик, водить очима по людях.
пй пояснюють.
- Вiн, бачите, був в апаратнiй...
- Бiля машини, значить...
- Бiля машини, - каже Маланка.
- Держав маслянку, а шестерня раптом i того... i повернулась...
- I повернулась, - каже Маланка.
- Вiн тодi правою лап, щоб схопити маслянку, а йому чотири пальцi так i
вiдтяло.
- При самiй долонi.
- Живий? - пита║ Маланка.
- Живий... там фершал.
Долi свiтиться свiтло, а що там роблять, який Андрiй - Маланка не зна║.
Тiльки тепер почула, що стогне. Значить, живий.
Врештi той самий сердитий голос гука║: