"Михайло Коцюбинський. Фата моргана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

легко змагатись з паном.
Пан не хотiв вже взувать постоли, не хтIв сам жати. Вiн знов був
сильний та хитрий ворог, з яким трудно було боротись, який все переможе.
Краще далi од пана i од грiха. Хiба йому земський не вибив зуба?
Панаса нiхто не слухав.
Тодi вiн почав стукать цiпком.
Чого йому треба?
Нi, пана не наляка║ш. Вiн ма║ силу. Нажене тобi повне село, i в кого
ззаду було гладеньке, мережане зроблять. Тепер кричать, а тодi що? В гуртi
i беззубий собака люту║. Схотiв один з другим голiруч ┐жака вбити. Не
вб'║ш, бо вколить.
Стара хазяйка знов прикрутила лампу. Коли там що буде, а гас дорогий.
Iван Короткий хтiв знати, чи всi пiдписались.
Чоловiк з Ямищ за криком не мiг нiчого сказати.
- Цитьте, цитьте, нехай говорить...
Звiсно, не всi пiдписали. Багачi не схотiли.
- Схотiли! Один бiс, що пан, що багатий мужик.
Проте до них пристали села - Пiски, Береза, Веселий Бiр.
О! Чу║те? чу║те, скiльки пристало... Тепер за нами черга. Стiймо за
них, вони за нас постоять.
Пiдписать! пiдписать!
В хатi ставало душно. Дим слався по хатi, як низькi хмари, i синi
хвилi, змiшанi з криком, тягло в одчиненi вiкна.
Хiба присилу║ хто робити в пана? Не хочеш, не йди. Нехай побачить, що
не в багатствi сила, а в чорних руках. Треба всiм пристати. Усiм.
Панас Кандзюба йшов проти громади.
А вiн не згоден. Се буде бунт.
- Тю, який бунт?
- Такий, що бунт. За се не похвалять. Краще чекати прирiзки.
- Чекай, дiждешся.
- Скоро будуть землю дiлити.
Марiя сплеснула в долонi.
Хiба ж вона не казала!
На Панаса насiли. Хто буде дiлити? Може, пани?
Але Панас мiцно стояв на свому. Твердий i сiрий, як грудка землi,
важкий в сво┐х чоботищах, вiн знав тiльки одно:
- Будуть землю дiлити.
- Та добре, добре, а поки що...
- Це буде бунт.
Ще там загнати конi у спаш на панське, вивезти нишком деревину iз лiсу,
закинути вершу у панський ставок - але бунтувать проти пана цiлим селом,
на се нема згоди. Буде з нього i одного зуба, що вибив земський.
- Ось бачиш... ось!
Роззявив рота i тикав пальцем, грубим i негнучким, як цурпалок з корою,
у чорну дiрку на блiдих яслах.
- Бачите... ось!
Так Панаса i облишили.

* * *