"Михайло Коцюбинський. Фата моргана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Ах ти, п'янюго, котолупе якийсь, а тобi яке дiло до мене!..-кинувся
вiн до дверей, та Маланка не пустила.
- Облиш!..- завищала вона пронизуватим голосом i засвiтила до нього
зеленими, повними злорадо┐ втiхи, очима.- Не займай, скалiчить. Тодi як на
фабрику ходитимеш?
- На фабрику?
- Атож...
- На фабрику, кажеш?
- Таже чув... збудують для тебе...
Вона цiдила слова, немов отруту. Андрiя душила злiсть.
- Свербиш, болячко? Сверби, сверби, поки не почухаю. Краще кажи -
засiяла лани сво┐? Багато тобi намiряли? Де ж тi пани, що ти ┐м руки
лизала?..
-А де ж? фабрику тобi будують...
- Ти знов сво║?
Андрiй побив Маланку. Вона лежала на лавi i голосно стогнала, а вiн
блукав по оголених сiрих ланах, байдужне, без цiлi, аби далi вiд дому.
Гафiйка плакала. Вона краще пiшла б у найми.

* * *

На покрову повернув Прокiп. Йшла чутка, що йому не пощастило. Зразу не
мiг найнятися, бо народу найшло бiльше, нiж треба, i цiни впали; вiдтак
заслаб у Каховцi i пролежав мiсяць, далi подавсь у Таврiю, а звiдти
опинився аж у Чорноморi┐. Повернувся обiдраний, слабий i без грошей.
Маланка не дужа няла вiри тому. Чого люди не сплещуть. I вона потай от
сво┐х побiгла, немов за дiлом, до Кандзюбихи. Показалося - правда. Прокiп
блiдий, аж зчорнiлий, од вiтру валиться та все вилежу║ться, а стара
Кандзюбиха мало не плаче, розказуючи, як ледве-ледве очистила сина од
нужi. Куди вже йому женитися - була думка заробить хоч на весiлля, а
тимчасом такий рiк випав, що й хлiба нестане...
Сумна повернула додому Маланка й нiкому не похвалилась, що бачила й
чула. Нехай вже воно присохне на нiй, як на собацi.

* * *

Чим ближче було до пилипiвки, тим бiльше Маланка втрачала спокiй. Не
давала спокою й Гафiйцi. Дух охайностi, чепурiння - опанував ┐┐ цiлком - i
вона вклась по цiлих днях: двiчi побiлила хату знадвору i всерединi, щодня
пiдмазувала комин та пiдводила червоним гле║м припiчок...
Гафiйка мусила нарiзати з паперу нових козакIв та квiток i облiпити
ними стiни од божника аж до дверей. Крила голубкiв, що гойдались перед
образами на нитцi, замiненi були новими, ще бiльш яскравими, а на те, щоб
набути шматок шпалеру з червоними рожами пiд образи - пiшли усi яйця, якi
збирались одно до одного.
- Чого ходиш чорна! - гримала Маланка на Гафiйку i змушувала ┐┐ мало не
щодня мiняти сорочку, сама чесала ┐┐ голову i вплiтала в коси новi
кiсники. Осiннiми вечорами вона рано свiтила свiтло, чепурилась, немов у
свято i, сидячи у сво┐й охайнiй хатинцi, часто поглядала на дверi,
тривожно прислухаючись до гавкання собак, i хвилювалась, немов на щось