"Михайло Коцюбинський. Фата моргана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Андрi║вi вона подала вечерю з повагою, як до господаря, що ма║ власний
грунт i хазяйство, сама ж не могла ┐сти, не була голодна. Все, за що б не
бралася, робила поважно, немов у церквi правила, а сама осмiхалася до
себе. На нiч змила Гафiйцi голову лугом, розчесала густим гребнем волосся,
що аж вилискувалось, сама заплела дрiбушки i кiсники. Щоб голова в доньки
була, як сонечко. Щоб дiвка була не гiрш за людськi.
- Може б, ти новий лейбик надiв, бо старий чисто розлiзся? - питала
вона Андрiя i дiстала з скринi ║дину його святочну одежу.- Закропи душу
ягiдками, ковалиха дала.
Андрiй давно вже бачив ┐┐ такою ласкавою. А в не┐ серце розм'якло, в
нiй все спiвало. Спiвала колосом власна нива, спiвали жайворонки над нею,
спiвав пiсню серп, пiдрiзуючи стебло, лунали спiви по сiнокосах, спiвало,
врештi, серце, повне надiй. Осмiхалась доля. Не тiльки власна, але й
Гафiйчина. В ногах чулась мiць, в руках сила. Чорнi жилавi руки були наче
з залiза.
З того дня Маланка часто бiгала на панське поле дивитись, як мiряють
пани. Вони ще блукали полями зо два днi, потому по┐хали. Маланка вiчно
крутилась думкою коло то┐ подi┐, розпитувала людей, снувала надi┐.
Говорили рiжно. Але Маланка добре знала, до чого воно йдеться.
Вона почала готуватись. Полючи на городi в багатого мужика, вона не
хотiла брати грошей, а прохала одсипати пшеничним зерном, щоб мати гарний
гатунок пшеницi. Це на насiння, на розвiд. Коли ┐ла яблуко, обережно
вибирала зернятка i сушила на вiкнi. Воно здасться. Нiщо не могло зробити
┐й бiльше при║мностi, як горсточка насiння, випрохана в путящо┐ хазяйки
або зароблена на поденному. Вона дiйшла до того, що, опинившись на чужому
городi, стежила очима, що можна б узяти на насiння, i, оглядаючись, потай
ламала кращу макiвку або зривала жовтий огiрок i ховала за пазуху. У не┐ в
хатi завелось багато всяких вузликiв з насiнням - великих i малих - i раз
у раз щось сушилося на вiкнах.
- Куди ти його подiнеш? - дивувався Андрiй,- Адже у нас усього-навсього
двi грядочки.
Вона та║мниче осмiхалась i поблажливо хитала головою.
- Не журись... То вже моя голова в тiм...
В недiлю вона ходила в лiс, де стояли готовi зруби, оглядала ┐х,
вибирала кращий матерiал, розмiрковувала i розпитувала про цiни в
лiсникiв.
Вертала додому задумана, з очима, втупленими кудись у простору, гладила
Гафiйку по головi i часом осмiхалась сама до себе.
Вона якось ходила навiть на ярмарок, а потому судили Маланку на селi:
певно, баба ма║ грошi та лише та┐ться з тим, бо все вешталась по ярмарку
та торгувала пiдсвинка...

* * *

Якось надвечiр Маланка вийшла з хати i наткнулась на Гафiйку, що стояла
притулена до одвiрка.
- Ти що тут робиш? -поспитала вона ┐┐, але, глянувши на Гафiйку,
Маланка так i зомлiла.
- А що тобi таке?
Гафiйка не одповiдала. Вона стояла зiгнута, блiда, аж чорна, i