"Михайло Коцюбинський. Фата моргана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

* * *

- Ти що тут робиш?
Маланка витрiщила очi i зупинилась на порозi. На припiчку горiв трусок
i кипiло горнятко. Андрiй дививсь на вогонь, весь червоний i захоплений.
Маланка несподiвано заскочила його, i вiн осмiхався непевним,
придуркуватим усмiхом. Маланка приступила до печi, одсунула горнятко i
зазирнула в нього.
- Ти рибу вариш? - поспитала вона наляканим голосом i вся пополотнiла.
Андрiй метнувся на мiсцi, засунув знов горнятко, обкидав його жаром i
мовчки осмiхався.
- Чу║ш, Гафiйко, вiн рибу варить!..скрикнула Маланка.
В голосi ┐┐ чувся такий жах, наче в горнятку щонайменше варилось
людське м'ясо.
- Здурiв! здурiв! пй-богу, здурiв...-кричала Маланка, бiгаючи по хатi,
як на пожежi.
Вiдтак зупинилася перед Андрi║м, сплеснула руками i, не розтуляючи ┐х,
видивилась на його здивованими, повними обурення i жаху очима.
Вiн рибу варить! Лина, що спiймав уранцi! Такого ситого! Що важив
найменше чотири хунти! Не вiднiс у двiр, не спродав пановi! Ой, свiт
кiнча║ться! Такого ще й не було, вiдколи Андрiй рибу ловить. Вони нiколи
не з'┐ли ще бiльшо┐ риби, яку вживають пани. За такого линка можна б узяти
зо два злоти, а вiн його зварив!
Усе це, з плачем, викрикнула Маланка Андрi║вi в спину при булькотi
горнятка та потрiскуваннi сухого труску.
Андрiй намагався обернути все в жарт.
- Не скигли, стара, сiдай та попо┐ж рибки. Нема м'яса, як свинина, нема
риби, як...
I вiн однiс горнятко на стiл, та насипав в миску юшки.
- Трiскай сам, бодай ти не видихав! Ми пухнемо з голоду, в хатi нi
кришки хлiба, а вiн рибу варить!
Андрi║вi було нiяково; Маланка казала правду, але йому так хотiлось
риби, юшка так принадно пахла, що нiздрi його тремтiли i роздувались.
Сопучи i надувшись, вiн засiв за рибу i плямкав губами, i сьорбав юшку
так голосно, наче хотiв заглушити жiнчине голосiння.
А Маланка лютувала. Опрiч того, що ┐┐ живий жаль брав за знiвеченою
рибою, вона була голодна. Вон захляла з голоду, ┐й так хотiлось чогось
гарячого, смачного, незвичайного, а дух свiжо┐ линини лоскотав нiздрi,
спирав вiддих: ┐й аж нудило од сильного бажання попо┐сти. Проте вона
розумiла, що не може приступити до страви, i ще сильнiше кляла.
- Не журись, жiнко, ось поставлять фабрику, тодi зароблю дещо...
- Бодай ти так жив, як та фабрика буде!
Андрiй пiдняв очi. I вони на мить зупинились i кинули далекий погляд
кудись у простору, поза стiни, поза хату - i зразу ясно стало йому, що
справдi фабрики не буде, що то дурнi надi┐, що краще б вiн не варив риби,
яку можна було продати та купити хлiба. I враз риба втратила свiй смак,
охота до ┐жi одлетiла геть, i йому раптом схотiлось покинути хату...
Андрiй взяв шапку i вийшов.
Недо┐дки риби вистигали на столi, а Маланка з дочкою сидiли мовчки по
кутках та снували гiркi думи в мороцi погаслого дня. Сум стояв в хатi,