"Михайло Коцюбинський. Дорогою цiною (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Хто там?..- кинув у пiтьму кордонний козак i, не дочекавшись
одповiдi, бахнув наослiп iз рушницi.
- Ойi - скрикнув Остап, ухопившись за груди, i захитався.
- Нiчаво-о!.. Коли не влучив, тiкай собi з богом! - добродушно промовив
козак i ступою подався далi... III
- Що тобi? - прискочила Соломiя до Остапа i пiддержала його.
Вона вся похолола i тремтiла од жаху.
- Ой,- тихо стогнав Остап,- поцiлив мене отут" пiд серце Соломiя немов
не розумiла того, що сталося. Вона торсала Остапа за одежу, тягла його з
собою i з жахом повторяла:
- Тiкаймо... тiкаймо... вiн iще стрiлятиме, вiн уб'║ тебе...
Помiтивши, що Остап не рушиться з мiсця, вона вхопила його пiд руку i
сливе поволокла за собою. Вона вскочила у комишi i бiгла прудко, наскiльки
позволяв се Остап та густий очерет. Тряский грунт плавнiв вгинався пiд
нею, як на пружинах. Ноги грузли часом по колiно в цмоковинi, цупкий комиш
ламався, трiщав та бив ┐┐ по лицi, плутався пiд ногами, а вона бiгла усе
вперед, пойнята жахом, нiчого не помiчаючи, бажаючи тiльки забiгти якомога
далi, укритися вiд нагло┐ смертi.
Остап несвiдомо пiддававсь ┐й. Вiн бiг за нею, хоч iз кожним вiддихом i
рухом кололо його в грудях i нападали часом млостi, а з-пiд руки, якою вiн
затуляв рану, стiкало щось тепле й мокре.
"Аби лиш перебiгти оте║ мiсце... аби лиш перебiгти, i все минеться...
нiчого лихого не буде..." - блукали думки в його головi, i вiн бiг,
напружуючи останнi сили, аби не вiдстати вiд Соломi┐.
Врештi вiн почув, що млi║.
- Стiй... не можу...- шепнув вiн, опускаючись додолу.
- Що тобi? - опритомнiла молодиця, схилившись над ним.
- Кровi багато витекло...- насилу вимовив Остап.
- Тебе зранено? Де? - скрикнула Соломiя, опускаючись перед ним на
колiна та намагаючись розглянути рану.
Але було темно, як у льоху. Не видно було навiть комиша, що стирчав
густо, мов жито на нивi, круг них.
- Де тебе зранено?
- Отут, пiд серцем.
Соломiя провела рукою по його грудях i намацала мокру й липку сорочку.
Остап скрикнув од того дотику.
В головi у Соломi┐ розвиднiлось. Жах ┐┐ щез без слiду. Вона знала, що
робити.
Обережно розщiбнула йому сорочку i одкрила груди. Сього було мало. Вона
роздерла пазуху, одлiпила скривавлену сорочку, потiм одшматувала довгий
пас зi сво║┐ пiдтички i з помiччю Остапа тiсно зав'язала йому рану.
- Води!..- попрохав ранений.
Води! Се легко було сказати! У сiй пiтьмi, у сiй чорнiй невiдомiй
пустинi, де доволi було зробити кiлька ступенiв, щоб заблудитись, трудно
було шукати воду. Серце Соломi┐не рвала та просьба Останова, а голова
шукала способу. Ба! Адже вони на водi! Про се свiдчить трясовина, що
вгина║ться пiд ногами. Соломiя спробувала викопати рукою ямку i справдi
докопалась до води. Була се густа, гнила й тягуча рiдина, з противним
запахом шувару. Соломiя зачерпнула ┐┐ у пригорщi i подала Остаповi. Той
змочив уста, але пити ┐┐ не мiг. Соломiя змочила йому чоло, скинула з себе