"Iван Кочерга. Свiччине весiлля (Укр.)" - читать интересную книгу автора Та не сумуй! Немарно ти терпiла
I свiчку цю немарне берегла. На честь твою, моя голубко мила, На честь тих мук, що ти перемогла, Ми знов ┐┐ засвiтим, як на свято, На помсту та на волю з тих огнiв, Що на сво┐х гнобителiв проклятих Сьогоднi гнiв народний запалив. (Бере з рук Меланчиних свiчку й запалю║ вiд смолоскипа). Умерла ти... i твiй убiр чудовий В кровi й багнi, як прапор на вiйнi. Та живi ми! До помсти, до будови Нам не потрiбнi шати осяйнi. Кiптявою укритi ми i потом, В буденних свитах кинемось на бiй, А переможем - знову до роботи... I ось тодi засвiтим огник твiй. I свiчка ця, що ти життям купила, Що ми огнем повстання запалили, Хай свiтить нам привiтна i ясна. Прощай, голубко! (Нiжно цiлу║ ┐┐ в уста). А тепер на приступ! До помсти всi! До волi! До борнi На честь ┐┐ по цiлому геть мiсту Засвiтимо весiльнi ми огнi! Кида║ться з пiднятим мечем у глибину, всi за ним. Завiса. 1930 |
|
|