"Iван Кочерга. Свiччине весiлля (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Та не сумуй! Немарно ти терпiла
I свiчку цю немарне берегла.
На честь твою, моя голубко мила,
На честь тих мук, що ти перемогла,
Ми знов ┐┐ засвiтим, як на свято,
На помсту та на волю з тих огнiв,
Що на сво┐х гнобителiв проклятих
Сьогоднi гнiв народний запалив.
(Бере з рук Меланчиних свiчку й запалю║ вiд смолоскипа).
Умерла ти... i твiй убiр чудовий
В кровi й багнi, як прапор на вiйнi.
Та живi ми! До помсти, до будови
Нам не потрiбнi шати осяйнi.
Кiптявою укритi ми i потом,
В буденних свитах кинемось на бiй,
А переможем - знову до роботи...
I ось тодi засвiтим огник твiй.
I свiчка ця, що ти життям купила,
Крiзь дикий терн та бурю пронесла,
Що ми огнем повстання запалили,
Хай свiтить нам привiтна i ясна.
Прощай, голубко!
(Нiжно цiлу║ ┐┐ в уста).
А тепер на приступ!

До помсти всi! До волi! До борнi
На честь ┐┐ по цiлому геть мiсту
Засвiтимо весiльнi ми огнi!

Кида║ться з пiднятим мечем у глибину, всi за ним.

Завiса.

1930