"Iван Кочерга. Алмазне жорно (Укр.)" - читать интересную книгу автора

ексцеси* (* Тут: злочиннi дi┐.) винен ти смертi.
Р у ж и н с ь к и й. О, пан Дубровський зна║, як треба розмовляти з
холопами. Але що з ними розмовляти, - на шибеницю, та й годi.
Х м а р н и й. I справдi, про що розмовляти? Не тiште себе думкою, пане
Дубровський, що ви чините суд над нами. Не суд - а розправу, бо не
злочинцiв ви кара║те, а весь народ, який вiдважився сказати, що вiн не
бидло, а ма║ вiльну душу. Спокiй i мир посполитий! Чи не ви ж його зрушили
першi? Чи не ви ж першi нагнали в Смiлянщину тисячi жовнiрiв iз
регiментарем Вороничем, що позганяв народ в обози, що утискав i нищив його
дощенту. А гвалти i злi┐ ексцеси? Чи не ви ж першi знущалися з нас i в
Черкасах, i в Корсунi, i в Жаботинi? Чи не вашi жовнiри викручували руки i
ноги, розривали роти, били канчуками, поки м'ясо одвалювалося шматками,
мордували, палили живцем! То не дивуйтеся ж, коли вибухло полум'я, що ви
його самi роздмухали. Ма║те сокиру, пане Дубровський, стинайте голови,
стинайте, коли зможете стяти ┐х цiлому народовi. Але живий народ, i не
вмре Укра┐на, i не буде вам хлопом вiльний одважний народ!
Р у ж и н с ь к и й (крiзь зуби). Собака, пся вiра...
Д у б р о в с ь к и й (до княгинi). Ясновельможна княгиня чула. Панi
все ж таки хоче його спитати?
В i л ь к о м i р с ь к а (схвильовано). Так, прошу, мiй пане.
Д у б р о в с ь к и й. Слухай, добродiю Хмарний. Коли ти грабував замок
княгинi Вiлькомiрсько┐ в Липовцях, там був величезний алмаз княжого роду,
так зване Липовецьке жорно, - вiн лежав в опочивальнi княгинi в скринi, на
блакитнiй подушцi. Чи не зна║ш ти, де подiвся цей алмаз, що рiвного йому
нема║ на всiй Укра┐нi? Коли ти скажеш, де вiн, i алмаз цей повернеться до
княгинi, я врятую тебе вiд смертно┐ кари.
В i л ь к о м i р с ь к а (втруча║ться). Так, так, мiй козаче, я внесу
за тебе викуп королевi i подарую тобi життя, коли ти допоможеш нам вернути
цей алмаз.
Х м а р н и й . (мовчить, потiм усмiха║ться хмуро). Що ж, виходить, i
хлопська душа чого-небудь варта, коли вельможна княгиня хоче ┐┐ купити.
Адже ж у панiв усе прода║ться, не тiльки хлопи - i гонор, i ласка
крулiвська. Тiльки не купити вам козацько┐ душi, найяснiша княгине, i не
скажу я вам, хто взяв алмазне жорно в ту веселу нiч, коли паювали здобич
мо┐ хлопцi у вашому шляхетному замку. Шкода менi тiльки, що не було тодi
вас iз нами. Дарував би я i вам нагороду на всю вашу ласку хлопам, - i за
чиншi, i за льон, i за хмiль, i за прядиво, за обжинки i заорки - за всi
канчуки, якими вигнiтали з нас пiт державцi вельможно┐ панi. Тiльки,
замiсть алмазного клейнода, ми б надiли вам на вельможну шию найбiльше
жорно, що знайшлося б на липовецьких млинах.
Р у ж и н с ь к и й (розлючений, пiдбiга║ до Хмарного). Як ти смi║ш
розмовляти з вельможною княгинею, паскудо! (Б'║ його по лицю). Собака, вся
крев!

Хмарний кида║ться на нього силкуючись розiрвати залiза на руках. Три
гайдуки на превелику силу зупиняють його.
Ружинський одскаку║, Дубровський i Брагiнська пiдводяться схвильованi.
Вся ця сцена вiдбува║ться дуже хутко.

Х м а р н и й (кричить, силкуючись вирватися з рук гайдукiв). Мерзото!