"Iван Кочерга. Алмазне жорно (Укр.)" - читать интересную книгу автора

двох чи трьох гайдамакiв, що схопили ┐┐ i понесли в темряву ночi...
Б р а г i н с ь к а (закрива║ лице руками). Ах!
Р у ж и н с ь к и й. А, мерзеннi гади!
В i л ь к о м i р с ь к а. Але цi║┐ ж хвилини десь узявся якийсь
невiдомий рицар, вихопив майже непритомну Гельцю з рук лотрiв, одним
ударом оборонився вiд цi║┐ сволоти i однiс на власних руках графиню в
сусiдн║ село до попа. Залишивши ┐┐ там у безпецi, вiн зник так само
несподiвано, як i з'явився. I тiльки на прощання взяв у Гельцi золотий
наперсток, що був у не┐ в той час на пальцi.
Д у б р о в с ь к и й. Чудова пригода. I графиня не зна║, хто був цей
невiдомий рицар?
Р у ж и н с ь к и й. Але вiдкiля ж узявся той загадковий рицар? Може,
графиня помилилась? Може, то був який-небудь хлоп або ┐хнiй ватажок, що
його вразила краса панянки. Це було б зовсiм не дивно.
Б р а г i н с ь к а (пiдводиться, схвильована i принадна в сво┐м
збентеженнi). А, нi, нi, - це був чудовий, прекрасний рицар. Очi йому
сяли, мов зорi, золотий шолом горiв на чорних кучерях, i вся його горда
постава i кожний рух його тiла були повнi шляхетно┐ величностi i сили...
Хто вiн, вiдкiля... я не знаю. Може, це був чужоземний рицар... на ньому
був оксамитний камзол, яких не носять у нас, i, зда║ться, золотий меч на
боцi.
В i л ь к о м i р с ь к а (обурена). Ну, подумай тiльки, нерозумна
дiвчино, - де мiг узятись чужоземний рицар у ваших Яблунцях! Та й куди вiн
подiвся?
Б р а г i н с ь к а. Нi, тьотю, я знаю i вiрю в нього. Вiн узяв мiй
наперсток, i з того часу, де б я не була, моя душа належить йому, мойому
збавителю.

Увiходить Лабенцький iз середнiх дверей.

Л а б е н ц ь к и й. Злочинець тут, вельможний пане.
Д у б р о в с ь к и й. Нехай уведуть.

Лабенцький одчиня║ середнi дверi, i гайдуки вводять Хмарного, який
зупиня║ться посерединi зали. Це вродливий, могутньо┐ будови козак, що на
виразному його обличчi неспокiйна думка, пристрасть i мука наклали свiй
вiдбиток. Постава горда i спокiйна, руки в залiзах.

В i л ь к о м i р с ь к а. Так ось який цей Хмарний... я уявляла його
собi зовсiм iншим.
Р у ж и н с ь к и й. Звiр одмiтний - хутровий, нема чого казати.
Д у б р о в с ь к и й. Василь Хмарний! Суд його королiвсько┐ милостi
розглянув твою справу i зважив усi тво┐ вчинки i злi┐ ексцеси. Ти,
зда║ться, людина письменна i сам розумi║ш, що вини тво┐ суть горловi┐. Ти
грабував замки, скарби i ма║тки панськi, взрушаючи спокiй посполитий, не
маючи жодно┐ цноти, ти починив великi кривди i шкоди, пiдданих панських на
бунти гайдамацькi i ребелi┐ пiдмовляв, ти гуртував гайдамацькi купи i
посилав ┐х до Залiзняка та iнших рiзунiв; маючи достатнiй шматок хлiба, ти
вiдважився пiдняти руку на панiв сво┐х, не дбаючи на повелiння божi┐, на
вiру христову, на право Речi Постолито┐. За всi цi┐ вчинки i фортельнi