"Iван Кочерга. Алмазне жорно (Укр.)" - читать интересную книгу автора

То де ж вiн? Чи не можна його побачити? О, нехай пан накаже, щоб його
привели сюди.
Д у б р о в с ь к и й (знизу║ плечима). Перепрошую найяснiшу панi, але
цей Хмарний винен ║сть смертi, а суд його королiвсько┐ милостi - це не
крамничка або ма║ток, де можна купити хлопа. Злочинець належить не менi, а
правосуддю.
В i л ь к о м i р с ь к а (гордо). Що ж, коли пан Дубровський не
властен цього зробити, я напишу листа до коронного ловчого Бранiцького -
великого гетьмана Укра┐ни. Вiн ма║ досить влади.
Д у б р о в с ь к и й (також гордо). Коронний ловчий не ма║ в цiй
справi бiльшо┐ влади, нiж я сам. Його милость король дарував менi таке ж
jus gldii* (* Право меча, право карати на горло (лат,).) право меча на
Укра┐нi, як i гетьмановi Бранiцькому. Я можу карати i милувати власним
мо┐м декретом.
В i л ь к о м i р с ь к а. Ну, то в чому ж рiч! Невже ж я не можу
купити життя хлопа взамiн алмаза, що за нього можна мати сто сiл,
позасолюваних такими хлопами, як вiн.
Д у б р о в с ь к и й (усмiха║ться.) Княгиня так дума║? Але найяснiша
панi ще не зна║, з ким вона матиме дiло. Ну, що ж - я велю привести цього
гайдамаку. Побачимо, чи схоче ще вiн дiстати життя цiною алмаза панi. Пане
Лабенцький, скажiть, щоб привели злочинця.

Лабенцький виходить.

В i л ь к о м i р с ь к а. Дякую, мiй пане. Я не вмру спокiйно, аж поки
цей камiнь не вернеться в наш рiд. Я не можу примиритися з такою втратою.
Д у б р о в с ь к и й. О княгине! Скiльки шляхетних фамiлiй на Укра┐нi
втратило ще бiльше, нiж ви, - життя сво┐х дiтей, - цього вже не вернеш,
княгине.
В i л ь к о м i р с ь к а (з незадоволенням). Життя, життя. Чого варте
життя в нашi часи! Але iншi i нiчого не втратили - ось, наприклад, моя
принадна небога графиня Брагiнська. (Смi║ться). Ви зна║те, що вона
втратила пiд час рiзанини? Тiльки золотого наперстка з пальця.
Б р а г i н с ь к а. Тьотю! Як вам не соромно!
Р у ж и н с ь к и й. Як наперстка? О, то цiкаво!
В i л ь к о м i р с ь к а. Так, звичайного, хоч i золотого наперстка.
Але зда║ться, що разом iз наперстком графиня втратила ще сво║ дiвоче
серце.
Р у ж и н с ь к и й. Ну, за такою втратою панянки не дуже сумують. Але
при чому ж тут гайдамаки?
В i л ь к о м i р с ь к а. Спитайте Гельцю, нехай вона вам розповiсть.
Б р а г i н с ь к а (спалахнувши). Тьотю! Я ж вас просила...
В i л ь к о м i р с ь к а (бере за пiдборiддя i цiлу║ дiвчину). О, я не
дивуюсь тому рицаревi, що взяв твого наперстка. А було це так. Лiтом
графиня гостювала в Яблунцях у замку Адама Калиновича, i ось коли раптом
почалася ця безглузда рiзанина, гайдамаки чи не в першу ж нiч вдерлися до
замку, - можете уявити собi, що там було. Темна нiч, пожежа, стрiлянина,
юрба озвiрiлих бунтiвникiв, що розсипалась по замку, забиваючи всiх, хто
потрапляв ┐м до рук... всiх замордовано i забито. Як тiльки почалася
тривога, Гельця в однiй кошулi вибiгла в парк i одразу ж потрапила в руки