"Iван Кочерга. Алмазне жорно (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Ружикський i пан Мишка. Сiдають праворуч.

В о з н и й (увiходить). Суд його королiвсько┐ милостi.

Дубровський, Лабенцькнй, Виверський i секретар займають мiсця. Возний
зачиня║ середнi дверi.

Д у б р о в с ь к и й. Iменем його королiвсько┐ милостi i найяснiшо┐
республiки суд нинiшнiй оголошую вiдкритим. (Перегорта║ справу).
Соntinuatio* (* Продовження (лат.).) справи лотрiв i людей свавiльних -
музик Прокопа Скряги, Мусiя Шенчика i Лук'яна Iлька, яку справу було
перенесено до очевистого виклику перед судом графинi клени Брагiнсько┐.
Пане возний, введiть перших двох злочинцiв.

Возний вiдчиня║ дверi. Вартовi вводять Скрягу i Шенчика, що займають
влаштованi для них мiсця посерединi бiля задньо┐ стiни зали. Секретар, що
займа║ мiсце за окремим столом, весь час запису║ запитання i вiдповiдi у
велику книгу.

Д у б р о в с ь к и й. Мусiю Шенчику! Значить, ти стверджу║ш, що нiколи
не приставав до гайдамацьких куп i в жодних ексцесах або лотровських
вчинках участi не брав?
Ш е н ч й к. Так, ясновельможний пане. Зроду був музика, нiколи чужого
не хотiв i за багатим не гнався, - коли мав миску вареникiв, то друго┐ не
шукав, ясновельможний пане.
Д у б р о в с ь к и й (хмуро). Добра твоя вдача, Мусiю Шенчику, але
вiдкiля ж це в тебе панська камiзелька взялася?
Ш е н ч й к. Що ж, вельможний пане, доводиться i юшку сьорбати, коли
риби нема║, - прийшлося взяти ┐┐ за роботу, коли грав у корчмi якимсь
добродiям.
Д у б р о в с ь к и й. Ой, чи не зi списами були тi добродi┐, Шенчику?
А де ж ти пострiчався з цими музиками - це тво┐ давнi товаришi?
Ш е н ч и к. Прокопа Скрягу знав i ранiш, але вкупi не грали нiколи, а
про Iлька тiльки чув, що добре гра║ на скрипцi. I дiйсно, вельможний пане,
кращо┐ скрипки нема║ на цiм боцi.
Д у б р о в с ь к и й. А чого ж це ви опинилися бiля самого кордону? Та
ще розпитували корчмаря, як би перебратись на той бiк?
Ш е н ч и к. Що ж, ясновельможний пане, це тiльки чортовi, кажуть,
добре грати, сидячи в очеретi, а музикам потрiбнi широкi свiти; тут нашу
музику вже чули, хотiли ще подивитись, чи добрi пампушки на тiм боцi.
Д у б р о в с ь к и й. Так. Пане возний, введiть хорунгового товариша
Пшепюрковського. (До Скряги, який усмiха║ться). Зда║ться, ти не дуже
весела людина, Прокопе Скряго. Чого ж це ти всмiха║шся?

Увiходить пан Пшепюрковський з обв'язаною головою, сiда║ на мiсце для
свiдкiв - праворуч.

С к р я г а. Так, вельможний пане. Каже Шенчик, що нашу музику тут уже
чули. Зда║ться менi, що, наприклад, у пана коменданта (показу║ на
Пшепюрковського) од мо║┐ бандури ще й досi в головi гуде.