"Iван Кочерга. Алмазне жорно (Укр.)" - читать интересную книгу автораРужикський i пан Мишка. Сiдають праворуч.
В о з н и й (увiходить). Суд його королiвсько┐ милостi. Дубровський, Лабенцькнй, Виверський i секретар займають мiсця. Возний зачиня║ середнi дверi. Д у б р о в с ь к и й. Iменем його королiвсько┐ милостi i найяснiшо┐ республiки суд нинiшнiй оголошую вiдкритим. (Перегорта║ справу). Соntinuatio* (* Продовження (лат.).) справи лотрiв i людей свавiльних - музик Прокопа Скряги, Мусiя Шенчика i Лук'яна Iлька, яку справу було перенесено до очевистого виклику перед судом графинi клени Брагiнсько┐. Пане возний, введiть перших двох злочинцiв. Возний вiдчиня║ дверi. Вартовi вводять Скрягу i Шенчика, що займають влаштованi для них мiсця посерединi бiля задньо┐ стiни зали. Секретар, що займа║ мiсце за окремим столом, весь час запису║ запитання i вiдповiдi у велику книгу. Д у б р о в с ь к и й. Мусiю Шенчику! Значить, ти стверджу║ш, що нiколи не приставав до гайдамацьких куп i в жодних ексцесах або лотровських вчинках участi не брав? Ш е н ч й к. Так, ясновельможний пане. Зроду був музика, нiколи чужого не хотiв i за багатим не гнався, - коли мав миску вареникiв, то друго┐ не шукав, ясновельможний пане. вiдкiля ж це в тебе панська камiзелька взялася? Ш е н ч й к. Що ж, вельможний пане, доводиться i юшку сьорбати, коли риби нема║, - прийшлося взяти ┐┐ за роботу, коли грав у корчмi якимсь добродiям. Д у б р о в с ь к и й. Ой, чи не зi списами були тi добродi┐, Шенчику? А де ж ти пострiчався з цими музиками - це тво┐ давнi товаришi? Ш е н ч и к. Прокопа Скрягу знав i ранiш, але вкупi не грали нiколи, а про Iлька тiльки чув, що добре гра║ на скрипцi. I дiйсно, вельможний пане, кращо┐ скрипки нема║ на цiм боцi. Д у б р о в с ь к и й. А чого ж це ви опинилися бiля самого кордону? Та ще розпитували корчмаря, як би перебратись на той бiк? Ш е н ч и к. Що ж, ясновельможний пане, це тiльки чортовi, кажуть, добре грати, сидячи в очеретi, а музикам потрiбнi широкi свiти; тут нашу музику вже чули, хотiли ще подивитись, чи добрi пампушки на тiм боцi. Д у б р о в с ь к и й. Так. Пане возний, введiть хорунгового товариша Пшепюрковського. (До Скряги, який усмiха║ться). Зда║ться, ти не дуже весела людина, Прокопе Скряго. Чого ж це ти всмiха║шся? Увiходить пан Пшепюрковський з обв'язаною головою, сiда║ на мiсце для свiдкiв - праворуч. С к р я г а. Так, вельможний пане. Каже Шенчик, що нашу музику тут уже чули. Зда║ться менi, що, наприклад, у пана коменданта (показу║ на Пшепюрковського) од мо║┐ бандури ще й досi в головi гуде. |
|
|