"Iван Кочерга. Алмазне жорно (Укр.)" - читать интересную книгу автораканцелярi┐.
С т е с я. Ви не смi║те менi так вiдповiдати. Суддя Дубровський дав менi декрет, я знайшла алмаз, я маю право вимагати, щоб менi дали змогу показати його судовi! Л а б е н ц ь к и й (здивований). Ти знайшла алмаз? Та невже? Р у ж и н с ь к и й (вражений). Як! Ти знайшла камiнь? О, то й щастить же тво║му осавуловi, що ма║ таку принадну наречену. (Пробу║ ┐┐ обняти, вона ухиля║ться). С т е с я. То скажiть же мерщiй, де суддя? Я була в княгинi, але i ┐┐ нема║ дома. Входить жовнiр iз пакетом. Ж о в н i р. Лист до пана Дубровського вiд регiментаря Стемпковського. Р у ж и н с ь к и й (злорадно). А, нарештi-таки, нарештi! Лабенцький прийма║ лист. Жовнiр виходить. Р у ж и н с ь к и й. Ну, що, що вiн пише? Л а б е н ц ь к и й (розпечату║ листа). Так i ║сть. Вiн вимага║ до себе Хмарного. С т е с я (скрику║). Нi, нi, цього не може бути! Л а б е н ц ь к и й (чита║). "Юзеф Стемпковський, регiментар i комендант вiйськ коронних, каштелян Ки┐вський i святого Станiслава кавалер. За властю i достойнiстю регiментарською даю цей ордер пану цього ордера вiн вiдiслав до мене в Кодню бунтiвника Василя Хмарного (Стеся скрику║) з усiм судочинством, що до нього належить, а також аби повiдомив, з яко┐ саме причини припиня║ться виконання смертного декрету над вищеменованим бунтiвником. Дан в Коднi, Вересня дня, Юзеф Стемпковський регiментар". Р у ж и н с ь к и й (злорадно). Ага! Стемпковський не жарту║. З Коднi ще нiхто не повертався живий. С т е с я (що пiд час читання листа вхопила за руку Лабенцького, слiдкуючи з жахом за змiстом, зараз скрику║). Нi, нi, ви не зробите, ви не допустите цього! (Хапа║ за руки обох). Це ж неможливо - адже ж я знайшла камiнь. Ради бога, ще ж термiн не минув, ради бога! Господи, що ж робити... Р у ж и н с ь к и й. Ага, затрiпотiла, моя перепiлочко. Ну, добре, слухай. к така згода, ми вже зробимо тобi таку послугу. Давай твiй камiнь, я передам його зараз княгинi. Тiльки умова: за цю послугу ти повинна менi вiддячити сво║ю любов'ю. Розумi║ш? (Обiйма║ ┐┐). Ми по┐демо зараз до мене, ти там не будеш така соромлива... чу║ш? Я ж бачу, що ти палка, як вакханка... Очi тво┐ горять, як алмаз. О, не дивись так гнiвно... Якби ти знала, яка насолода поцiлувати цi гнiвнi очi, кинути на подушку цю горду голову, розкрити цi пишнi, незайманi дiвочi груди (вiн задиха║ться, розпалений жагою) i припасти до палких уст, забувши все на свiтi... С т е с я (вирива║ться пiсля боротьби i вiдштовху║ його, обурена). Ганьба! Менi соромно за вашу честь шляхетську! (Вибiга║). Р у ж и н с ь к и й (упавши в крiсло, не може отямитись). Яка чарiвна |
|
|