"Iван Кочерга. Алмазне жорно (Укр.)" - читать интересную книгу автора Лебенцький за сво┐м звича║м розбира║ папери, стоячи коло стола. Хутко
ввiходить граф Ружинський. Лабенцький шанобливо йому вклоня║ться. Р у ж и н с ь к и й. Дубровського нема? Л а б е н ц ь к и й. Нi, ясновельможний пане, вiн зараз буде. Р у ж и н с ь к и й. I листа вiд Стемпковського теж не було? Л а б е н ц ь к и й. Теж не було. Р у ж и н с ь к и й. А, тисяча дяблiв! (Нервово ходить по залi). Пане Лабенцький, ви зна║те, що ця навiсноголова дiвчина таки вернулася. Який диявол допомiг ┐й - не знаю, тiльки менi зда║ться, що вона дiстала алмаз. Коли кiнча║ться термiн, що дав ┐й Дубровський? Л а б е н ц ь к и й. Вiн раху║, що сьогоднi о восьмiй годинi... Р у ж и н с ь к и й. Та ще ця безглузда iсторiя з другою навiсноголовою. Що там таке з графинею Брагiнською? Чи правда, що Дубровський виклика║ ┐┐ сьогоднi в суд? З яких це часiв стали викликати в суд шляхтянок графського роду? Чи пан Дубровський не зна║, що вона графиня Брагiнська i моя наречена! Л а б е н ц ь к и й (розводить руками). Але ж вельможний граф зна║, що знайшовся той золотий наперсток, про який розказувала тодi графиня? Р у ж и н с ь к и й (злiсно). Так, я чув. I досить було якомусь пройдисвiтовi, рiзуновi, бродязi заявити, що вiн врятував невiдому панночку, як суддя Дубровський, замiсть повiсити його на першiй гiлляцi, дозволя║ собi викликати на суд та зводити на очi з хлопом шляхтянку, вельможну графиню, наречену каштеляна Брацлавського. Я певен, що вiн робить це навмисно, щоб тiльки образити мене. Я завтра напишу листа до хочеться мати зорю Станiслава. А? Може, написати i про пана до його королiвсько┐ милостi? Л а б е н ц ь к и й (у захватi). О, мiй пане! (Цiлу║ його в плече). Р у ж и н с ь к и й. Тiльки пан i собi повинен зробити менi послугу, коли буде треба. Л а б е н ц ь к и й. Все, що тiльки накаже ясновельможний пан! Р у ж и н с ь к и й. Насамперед нам треба не допустити, щоб помилували цю скажену собаку, цього проклятого Хмарного. Але як це зробити? Л а б е н ц ь к и й. Пановi треба було ранiше надiслати кого-небудь слiдкувати за цi║ю дiвчиною... коли вона ┐здила по камiнь. Р у ж и н с ь к и й. Та невже ж я цього не зробив! Але нi Лозка, нi Прозка не вернулись додому. Який чорт ┐х забрав, не можу i втямити. Пане Лабенцький, тут у передпоко┐ сидить ще один мiй шляхтич - пан Мишка, з великими такими вусами, будь ласка, покличте його сюди, може, що й придума║мо. Л а б е н ц ь к и й. Пан Мишка? Так то ж цiлий кабан, а не мишка. Зараз (Iде до дверей). А... ось i вона, ця дiвчина. (Залиша║ться). Хутко входить Стеся i зараз же кида║ться до Лабенцького. С т е с я. Ради бога? Де суддя Дубровський? Л а б е н ц ь к и й (сухо). Пана Дубровського нема║. С т е с я. Боже мiй, коли ж вiн буде? Сьогоднi вiн ще буде? Л а б е н ц ь к и й. Не знаю. Тут не можна розмовляти. Спитай у |
|
|