"Iван Кочерга. Алмазне жорно (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Лебенцький за сво┐м звича║м розбира║ папери, стоячи коло стола. Хутко
ввiходить граф Ружинський. Лабенцький шанобливо йому вклоня║ться.

Р у ж и н с ь к и й. Дубровського нема?
Л а б е н ц ь к и й. Нi, ясновельможний пане, вiн зараз буде.
Р у ж и н с ь к и й. I листа вiд Стемпковського теж не було?
Л а б е н ц ь к и й. Теж не було.
Р у ж и н с ь к и й. А, тисяча дяблiв! (Нервово ходить по залi). Пане
Лабенцький, ви зна║те, що ця навiсноголова дiвчина таки вернулася. Який
диявол допомiг ┐й - не знаю, тiльки менi зда║ться, що вона дiстала алмаз.
Коли кiнча║ться термiн, що дав ┐й Дубровський?
Л а б е н ц ь к и й. Вiн раху║, що сьогоднi о восьмiй годинi...
Р у ж и н с ь к и й. Та ще ця безглузда iсторiя з другою
навiсноголовою. Що там таке з графинею Брагiнською? Чи правда, що
Дубровський виклика║ ┐┐ сьогоднi в суд? З яких це часiв стали викликати в
суд шляхтянок графського роду? Чи пан Дубровський не зна║, що вона графиня
Брагiнська i моя наречена!
Л а б е н ц ь к и й (розводить руками). Але ж вельможний граф зна║, що
знайшовся той золотий наперсток, про який розказувала тодi графиня?
Р у ж и н с ь к и й (злiсно). Так, я чув. I досить було якомусь
пройдисвiтовi, рiзуновi, бродязi заявити, що вiн врятував невiдому
панночку, як суддя Дубровський, замiсть повiсити його на першiй гiлляцi,
дозволя║ собi викликати на суд та зводити на очi з хлопом шляхтянку,
вельможну графиню, наречену каштеляна Брацлавського. Я певен, що вiн
робить це навмисно, щоб тiльки образити мене. Я завтра напишу листа до
його милостi короля. Слухайте, пане Лабенцький, я знаю, що вам давно
хочеться мати зорю Станiслава. А? Може, написати i про пана до його
королiвсько┐ милостi?
Л а б е н ц ь к и й (у захватi). О, мiй пане! (Цiлу║ його в плече).
Р у ж и н с ь к и й. Тiльки пан i собi повинен зробити менi послугу,
коли буде треба.
Л а б е н ц ь к и й. Все, що тiльки накаже ясновельможний пан!
Р у ж и н с ь к и й. Насамперед нам треба не допустити, щоб помилували
цю скажену собаку, цього проклятого Хмарного. Але як це зробити?
Л а б е н ц ь к и й. Пановi треба було ранiше надiслати кого-небудь
слiдкувати за цi║ю дiвчиною... коли вона ┐здила по камiнь.
Р у ж и н с ь к и й. Та невже ж я цього не зробив! Але нi Лозка, нi
Прозка не вернулись додому. Який чорт ┐х забрав, не можу i втямити. Пане
Лабенцький, тут у передпоко┐ сидить ще один мiй шляхтич - пан Мишка, з
великими такими вусами, будь ласка, покличте його сюди, може, що й
придума║мо.
Л а б е н ц ь к и й. Пан Мишка? Так то ж цiлий кабан, а не мишка. Зараз
(Iде до дверей). А... ось i вона, ця дiвчина. (Залиша║ться).

Хутко входить Стеся i зараз же кида║ться до Лабенцького.

С т е с я. Ради бога? Де суддя Дубровський?
Л а б е н ц ь к и й (сухо). Пана Дубровського нема║.
С т е с я. Боже мiй, коли ж вiн буде? Сьогоднi вiн ще буде?
Л а б е н ц ь к и й. Не знаю. Тут не можна розмовляти. Спитай у