"Iван Кочерга. Алмазне жорно (Укр.)" - читать интересную книгу автора

знайшлося i слiду алмаза... Двiчi затримували мене польськi жовнiри...
майже перед мо┐ми очима замордували чоловiка, що помагав менi шукати, - на
мо┐й душi його смерть. Скiльки лиха, зневаги, образ довелося зазнати в
путi. Як не рiшилася я розуму - не знаю. (Закрива║ лице руками). I ось
тiльки три днi перед цим набiгла я на слiд... Мов безумна, мчала я i вдень
i вночi, щоб успiти до строку, щоб не при┐хати, коли вже буде пiзно. (Вона
хита║ться). I ось... I ось... я у вас... голова туманi║... в очах темно...
(Кида║ться до його нiг). Благаю ж вас, заклинаю вас усiм святим... ради
життя людини... дайте менi цей камiнь, я служитиму вам весь свiй вiк...
тiльки врятуйте, врятуйте мого Василя... його ж завтра, завтра скарають.
(Ревно плаче).
Ц в i к л о в i ц (пiдводиться). Безумна дiвчино! Та чи зна║ш ти, що
цього каменя не здола║ купити i сам король польський!
С т е с я. Я знаю, я знаю. Але що ж робити? Я благатиму княгиню, я
кинусь до ┐┐ нiг, щоб вона заплатила вам хоч частину. Але ж не дайте
загинути живiй людинi.
Ц в i к л о в i ц. А чи зна║ш ти, дiвчино, що гайдамаки забили мо┐х
синiв... Адже ж i твiй наречений теж гайдамака. I ось ти просиш, щоб я...
щоб я викупив одного з тих гайдамакiв, що забили мо┐х синiв. Та чи ║ в
тобi розум, дiвчино!
С т е с я (лата║ руки). Нема║ в мене розуму, нема║.

Пауза.

Ц в i к л о в i ц (пiсля довгого мовчання). Правда, не розум привiв
тебе до мене, а серце...

Вiн пiдходить до одних i других дверей i замика║ ┐х. Потiм пiдходить до
право┐ стiни над столом i притиску║ якусь пота║мну пружину. Взявши з
пота║мно┐ шафи футляр, вiн замика║ дверi, пiдходить до Стесi, що чека║ в
попереднiй позi, дивлячись на нього з надi║ю i страхом.

Ц в i к л о в i ц (одкрива║ футляр i дивиться на алмаз). Скiльки золота
слiз i кровi бачило це променисте жорно. Але чи зробив цей камiнь хоч
║диний раз когоо-небудь щасливим? (Мовчить, потiм пода║ камiнь Стесi).
Вiзьми. Авраам Цвiлковiц платить свiй викуп за право вiльного розуму.
С т е с я (цiлу║ його руки, тихо плачучи).
Ц в i к л о в i ц (мовчки дивиться на не┐).

Завiса.

ДIЯ ЧЕТВЕРТА

Та сама зала в суддi Дубровського, влаштована зараз для судового
засiдання. Лiворуч, трохи навкоси, покритий чорним сукном стiл для суддiв,
на столi -канделябр, розп'яття, пiсочний годинник, папери. Час перед
вечором.

I