"Iван Кочерга. Алмазне жорно (Укр.)" - читать интересную книгу автора

подушки, ти милу║шся з сво┐х самоцвiтiв i перлiв та дивишся в небо в цю
пiдзорну трубу, а не бачиш життя, що люту║ пiд тво┐ми вiкнами.
Ц в i к л о в i ц (з перекривленим вiд муки лицем). Годi...
Р у ж и н с ь к и й. Нi, слухай, коли хочеш бути мудрим. Як одна
║врейка кинулася на шию гайдамацi i благала, щоб вiн ┐┐ помилував, а вiн
струсив ┐┐ з себе i тiльки смiявся, дивлячись, як ┐┐ забивали...
Ц в i к л о в i ц. Годi! Годi, благаю тебе!
Р у ж и н с ь к и й. А, тепер годi. А ти чув, старий, як в одному селi
гайдамаки забили ║врея i двох його синiв, а третьому дали в руки пiстоля й
обiцяли помилувати, коли вiн заб'║ свою матiр?
Ц в i к л о в i ц (пада║ на килим i рида║). Вийди, благаю тебе.
Р у ж и н с ь к и й (злiсно смi║ться). Удруге не боронитимеш хлопiв...
Прощавай.

Виходить. Велика пауза. Музика.

Ц в i к л о в i ц (пiдводиться). Чого не в силi були зробити любов i
пiснi бiдно┐ дiвчини, те зробила ненависть цього чоловiка... Очi мо┐ повнi
слiз, я плачу вперше пiсля того, як забито мо┐х дiтей. (Утира║ очi). Але
невже ж... невже ж... його правда? Невже ж я справдi тiльки слiпий
безумець, що не бачу життя, шукаючи зiр на небi? Вiн не мiг вразити мене
сильнiше, але ж нi, нi! Хiба ж я шукаю правди в цих плiснявих книжках та
пергаментних сувоях, як нашi раввi або мудрецi Зогара, що тратять весь
свiй вiк, щоб знайти та║мний розум у мертвих письменах? Проте багато,
мабуть, i в мене старо┐ закваски, коли вся моя мудрiсть безмовна перед
голосом старо┐ ненавистi. Але що ж дiяти... i розум не власний над серцем,
коли воно болить так смертельно. (Сiда║ край стола, похиливши голову на
руки).

Пауза.

IV

Тихо входить Стеся, не вiдважуючись потривожити Цвiкловiца, сто┐ть
кiлька хвилин мовчки. На лицi ┐┐ туга, майже розпач, вона ще змарнiла за
цей час.

Ц в i к л о в i ц (почувши присутнiсть людини, оберта║ться,
стенувшись). Хто? Хто ти, дiвчино? Хто впустив тебе?
С т е с я. Вислухайте мене, шановний пане, вислухайте, благаю вас...
Ц в i к л о в i ц (пильно дивиться на не┐). Я слухаю.
С т е с я (хвилюючись). Мiй наречений... його удекретовано на смерть.
Завтра... завтра його мусять скарати. Нi, нi, вислухайте, я розкажу все по
порядку. Його удекретовано на смерть, але княгиня Вiлькомiрська i суддя
Дубровський обiцяли менi помилувати його, якщо я знайду великий алмаз, що
пропав, коли грабували ┐┐ замок.
Ц в i к л о в i ц (прикро усмiхнувшись). Знов Липовецьке жорно.
С т е с я. Так... так... алмазне жорно, мiй пане. Двадцять день я не
злазила з коня, я об'┐хала майже все Ки┐вське во║водство, я побувала на
тiм боцi, я шукала, де тiльки можна, i все то даремно, даремно, не